Чомусь (або коли мені сумно)
Диво... — 16/09/2008 - 19:03
Чомусь. А не знати чому!
Змінила пластинку поспішно,
Не та вже музика колише
Фіранки моїх вподобань...
Із шафи, далекої скрині,
Із пилу постали портрети,
І скрипки, й далекі кларнети,
Засяли із сірих обгорток.
Веселкою має блакитно
Круглястий CD, мов озерце,
Мов скло за вікном він простерся
У пам’яті і біля серця...
Фіранки здивовано мають:
Де звуки минулих пластинок?
Пластинки – мільйони краплинок,
Розбиті посеред асфальту.
Ятриться відламками пісні.
Ліміт було зчерпано! Годі.
Не линуть сумнії акорди,
І крига стала у моді.
Сльозами не склеїти частки,
То нащо їх просто ховати?
Рікзим, як сталеві грати,
Тві голос звучить у трубці...
Залишено. Цвинтар пісень,
Із сірих пластинок скелі,
З музичних уламків легенди,
Що їх малювали на стелі...
Я хочу, щоб щось заграло
Струною відвертих історій.
І щоб на волі просторій
Від музики стало легше.