Наївно тріпотіла догори
Мрії удачею манили
Й мої раділи білі крила,
Та й їх зуміли покорить

Коли одна мить залишилась
Дістатись неба я могла
Хвиля грязюки покотилась
Й мене як-небудь облила

І знову на землі вбиваюсь
І знов шукаю шлях наверх
А мої сльози з вітром грають
В думок шалений коловерт

Вже не злетіть мені ніколи
Не заспівати пісню неба
Не плавать в зорях світанкових
Не чуть в під хмар»ї пташок щебет

Бо не відмию свої крила
Вони навіки почорніли
Я – янгол вечірньої тиші
А моє царство землі нижче

Я зрозуміла, що я мертва
І в німоті топлю відчай
Я чистоти одвічна жертва
Хай! На землі знайду свій рай!