В кімнаті з нерівними стінами,
дверима нерівними,
віконними рамами
стоїш із нерівними крилами,
стоїш одинока,
поламана.
Нескладно усе,
не складно,
і ти не складаєшся,
не склеюєш світ з паперових,
зболілих думок,
ти сильна -
підлога у домі вже валиться, -
цей запис останній
на стелі твоїх помилок.
Паплюжать, плюють,
із щілинок на нитці звиваються
цих днів безсоромні,
лихі павуки
усе і на все, що колись усміхалося
від дотику крил,
від тепла,
що ішло від твоєї руки.
А зараз пилюка, і міль,
скрізь уламки,
подряпані фото
затертих дитячих облич -
смієшся, хоч синява в дамки
давно вже пішла
зі скрипом іржавих ключиць
І байдуже, чим там устелено,
чи тепло нозі,
чи доладно заблуклим очам -
все байдуже -
так тут заведено,
в кімнатах забутих
прострочених мам.