ОКСАМИТНИЙ ВІРШ
Lana — 4/07/2010 - 09:56
А я помОвчу, допоки світ пограє в нарди,
Ілюзіями тих, хто ще на лаві запасних,
Я вже відміряла якихось десять ярдів,
Але лиш раз... а кажуть треба - сім.
Одягнуся не у шифон, -загорнусь оксамитом,
Не вийду з-за куліс , не зможу,
Я хочу тут побути, з цим спекотним літом,
І пересидіти антракт у першій ложі.
І вигини думок ховатиме широка фалда,
Лиш сум торкне мене перетіканнями реприз,
Сплачу за нього і за щастя, а пікантне сальдо
Сховає оксамит, щільніший від сутан і риз.
А щоб кому там не примарилось, не подвоЇлось
Я сором"язливо-люб"язна буду доти -доки,
Не затулю долонями без сорому,- твоїми
На грудях декольте душі, до неможливості глибоке.