Великі діти
Lina — 15/04/2010 - 16:01
Збірка: Лірика душі моєї
Пригадую сюжет знайомий знову,
Де ми удвох по вулиці йдемо.
Ти взяв мене за руку і розмову
Цікаву наше щастя повело...
В той час ми про кохання міркували,
Про те, чи збережем свою любов;
Ми ніжно-ніжно стежку цілували
Ногами й прямували далі знов.
В наших серцях палав вогонь кохання,
І світлом променилися вуста;
Від гарних поцілунків, від кохання
Вся щастям наповнялася душа.
Ми йшли і йшли, дорога нас манила,
І кликало кохання вдалечінь.
(Продовжити)
Любов усі турботи попалила,
На мить ми попрощалися з усім.
Забули ми про все, що є на світі,
Ми думали в той час лиш про одне,
Про те, що ми дорослі, та ще діти,
В яких кохання дуже запальне.
Кохаємо, чому ж нам не кохати?
Адже роки ще дуже молоді,
Ні хвильки ми не будемо чекати,
Коли кохання піде назавжди.
Ми стримано дивились очі в очі,
І легко розумілися без слів.
Нас спокоєм покрила тиша ночі,
Яку ти підкорити не зумів.
Забули ми про все, що є на світі,
Ми думали в той час лиш про одне...
Та ми забули, що ми все ще діти,
В яких кохання дуже запальне…