Наша зрада
Олена — 20/02/2010 - 22:24
Зимове сонце, кволе і холодне,
Зникає у вечірніх напівтінях,
Калину мучать горобці голодні,
Серце болить. То ж ми у всьому винні!
Не відлетіли, залишивши вирій.
Бездомні і самотні в ріднім краї.
І огортає душу розпач щирий
Адже минуле зараз помирає.
Нема прощення і нема відради,
Вигнанців знову не приймає зграя,
І поки ми йдемо замерзлим садом
Твоє й моє минуле помирає.
Не знаю я, чи можна те пробачить,
Мабуть то наша найстрашніша зрада…
Минуле мертве. Чутно, ворон плаче,
А ми йдемо блідим, безликим садом.