старе
Selfkill_Malvinko — 20/03/2008 - 13:56
вже нема куди йти
усі стерлись сліди
твоєї мрії квіти
вдалині задзвенить
те що в серці болить
ніде себе діти
розріза далечінь
місячна височінь
і порух снігу
ти не бажаєш більше іти
ти вже не можеш сонце знайти
коли у душу закралась зима
ти розумієш, що винна сама
криком до болю і до жалю
хочеш сказати – «я так люблю»
але не треба марних сих слів
ти розумієш – то він так хотів.
Пригортаєш букет
Зів’ялих квітів сонет
І знов летиш
Ні зажди, не іди,
Завжди встигнеш втекти
Та від долі не втечеш…
В думку вірвались щастя шматки
Прикро, що знову ти і не ти
Втрати цінність мусить любов
Але ти рвешся до нього знов..