"Чому я люблю читати казки"
Paцієвська Ірина — 17/12/2010 - 21:46
Чудовий світ казки… Я добре пам’ятаю, коли бабуся мене, ще зовсім маленьку, своїм лагідним голосом запрошувала до нього. І я мандрувала тим чудовим і неповторним світом. Уявляла себе на місці головного героя чи поруч із ним. Уболівала за Василису Премудру, захоплювалася красою Людмили та мужністю Руслана, а також казковим котом, що ходив по ланцюгу. І, мабуть, тому я з повагою ставлюся до чорного пустотливого бабусиного кота, вважаючи, що він із казки О. Пушкіна. І дарма, що кіт ходить зовсім не по ланцюгу, а гуляє сам по собі.
"Яблуневий сад у різні пори року"
Paцієвська Ірина — 17/12/2010 - 21:36
Моя школа знаходиться недалеко від будинку, де я живу. Шкільна територія досить велика, там є теплиця, майданчик для занять з військової підготовки, географічний майданчик, корти для тенісу та великий стадіон, де ми граємо у футбол. А ще біля нашої школи є сад, де ростуть яблуні.
"Куди летять птахи?"
Paцієвська Ірина — 17/12/2010 - 21:32
Як тільки жовтіє листя, зранку потрібно одягатися тепліше, а небо все частіше стає сірим замість блакитного, летять від нас птахи. Летять на зиму, тому що зараз тут їм холодно й незатишно. У пісні співається: «Летять вони до жарких країн…» До яких? Напевно, до Африки, Австралії, до Південної Америки. Але вони знають, що летять ненадовго, бо, як тільки в нас пригріє сонечко, вони знову повернуться до себе додому, адже їхній дім тут.
"Зима"
Paцієвська Ірина — 17/12/2010 - 21:22
Зима прийшла,
Сніжок принесла.
Мороз лютує,
Шалена завірюха...
Які б не були морози,
Яка б завірюха не мела,
Ми всі знаємо, що до нас прийшла зима.
Не пригадую, як тебе звати.
Maryand — 14/12/2010 - 19:00
Ти такий як є, в тебе золотисті коси. Приємний запах - кориця-мускатний.
В тебе очі як море, без води.
Туди можна залити все. Все, що відчуваєш поряд з тобою. Ти не обіймаєш, не відпускаєш.
Як довго згадувала як тебе звати. Десь чула, у думках мерехтять спогади, але я не можу пригадати. Як же тебе звати?
Коли торкаєшся, невпевнено, твого тіла, воно не здригує. Але у середині спалахують почуття смутку. Гарячі, що аж спекотно. Ти не бачиш сліз, посмішок, здивування. Ти не відчуваєш коли до тебе пів кроку, не помічаєш присутність іншого тіла біля тебе.
Знову знову все по колу
Morfiy — 14/12/2010 - 03:32
а що не ясно в цих простих словах, вони не тільки у думках )))
Це не пародії, це легка поезія про те, що навколо.
Збірка прози "Наперекір ілюзії та почуттям"
Terpsihora — 11/10/2010 - 16:17
Різні, практично нічим не схожі одна на одну, історії, моменти з життя, зі снів, з думок, подекуди фантазій. А можливо, схожі і чітко пов'язані одна з одною.
Ти - читач і критик. Тільки ти зможеш знайти цей зв'язок, адже кожен сприймає світ по-різному!
...проституція
рибка — 9/10/2010 - 21:32
* * *
вона лежала на ліжку поруч
вона перещитувала усі його рани
всіколоті, вогнепальні і рвані
а особливо ту що біля лопатки ліворуч
витирала кров що липким сургучем
зтягувала шкіру - уже засихала
вона заховала десь під серцем щем
від утоми і страху уже засинала
ця жінка мала балкани у серці
з бронзою в шкірі і довгим волосям
очі сповнені чорного перцю
від неї він щоночі повертався босим
її тіло заховане між сотень свиток
під амулетами запахом й звуком
голосу сотень циганських скрипок
рухами повними хаги і муки
- знаєш?(шептала вона змучена спрагою)
ДзвінкоКалинове
Kate Holota — 7/10/2010 - 23:31
Може комусь цікаво буде прочитати.
Крихти життя, загублені випадково, зібралися тут ... щоб ви їх прочитали!