Я просто йтиму за тобою
Ганнуся — 27/05/2014 - 03:03
Я просто йтиму за тобою.
Хай мить чи місяць, рік чи два.
Я просочу себе любов'ю,
Вдихаючи твої слова.
У тебе буде справжня зброя,
І прапор Неньки у руках,
Я просто йтиму за тобою,
Бо ти не знаєш слова "страх"
Минеться і війна
Ганнуся — 27/05/2014 - 03:03
І все минеться, може і війна,
Залишиться надія лиш одна,
І поцілунки на моєму тілі,
І очі, сповнені тривожної надії.
Звершилось диво - непідкорене скорилось,
І під руками чоловічими зомліло.
Йому в ту ніч нічого геть не снилось,
Поки вона горнулася несміло
До його рук. Хай буде проклятий той ранок,
Коли вони лежали поруч, рідні,
Коли вона, цілуючи, світанок
Зустріла з ним. І свої сльози непомітні.
А він не бачив, він нічого геть не бачив,
Лиш її тіло, що оголене пульсує.
Ну що він значив, що він, вбіса, значив,
Навіщо, не кохаючи, цілує?
Вони не винні геть в тому, що сталось,
Вони лиш ляльки в лапах ляльководів,
та, як прокляття, усе те збувалось,
Чого їм навіть побажати й годі.
Цінуй!Пройде ще трохи часу -
Ти будеш сам і геть пустий,
І викликатиме відразу
Минулого коктейль густий.
Кохай! Впусти собі надію
У вени, в кров, у ту діру,
В яку ти сам колись повірив,
Яка зведе тебе в труну.
Іди! Розкрий, мов крила, плечі,
Повір у тих, хто досі твій,
Хто не малює план утечі
На стінах стомлених надій.
Я віддаю тебе війні
Ганнуся — 27/05/2014 - 03:00
Я віддаю тебе війні,
Самій же хочеться кричати.
Чекатиму тебе в вікні,
Щоб твої рани цілувати.
Ти повернись, прошу, живий,
І будь, як завжди, чий захочеш,
І не втрачай своїх надій,
Заснувши ніжно в тиші ночі.
Ти підведи своє чоло,
До неба - хай тебе зігріє.
Хоч віддаю тебе війні,
Твою я душу в пальцях грію.
Дем'яну двадцять три роки, він гарний і юний як бог
Учора він з кимось побився, їв восьминога і пив за трьох
А зараз лежить на подушці його втомлена голова
і в ній стріляють салюти, виє сирена, звучать слова
Дем'ян устане із ліжка різко, наче солдат,
Убога кімната дзиґою крутонеться і стане так
Само різко, ледь похитуючись наприкінці
Дем'ян завмре посередині весь у холодному поті і з посмішкою на лиці
Ось він стоїть у своєму лігві в одних трусах,
І чує ангельські труби на небесах
- Що ж, - скаже він, - я знову збираю речі в дорожній рюкзак.
На барикадах помирають квіти,
Життя повільно витікає з них.
Сльозами квіти ці не напоїти.
Лишається молитися за них.
Пливе труна Майданом наче морем
За нею друга, третя – цілий рій.
Майдан вирує, стогне і гомонить,
Колише труни як дітей своїх.
Гойда-гойда, ріднесенький
Колишу тя легесенько.
Прийде смерть із рушницею
Зробить тебе жар-птицею
Полетиш високо ти
З Небесною сотнею
Тобі шелест тишини –
Мені почуття вини
25.02.2014
Заходьте, це коридор. Роззувайтеся, роздягайтеся.
Станьте беззахисним.
Зачиніть ці дубові двері, як віко труни.
Хай у шпарину в замку з того боку заглядає темрява.
Хай дивиться вам у потилицю, як снайпер через приціл.
У будь-якому випадку він (снайпер) уже позаду.
Це у той час, коли ліворуч від вас — стіл.
Праворуч — вхід у кімнату.
По діагоналі — двері до кухні. П'ятикутної.
Ванна, туалет і ще одна кімната.
Перша кімната — це ліс. Тут багато дерев.
Дерева мертві. Їх гілля як мощі.
Їх шматки вштрикнуті у меблі і постіль.
Зачарований ліс.
Ви навіщо втекли в коридор?
мертві хоронять своїх мерців
а ми ховаємо своїх синів
і кожен з них такий молодий
і кожен навіки живий
смерть відійшла. смерті нема.
скажи це жінці, що зараз сама
вернеться в назавжди порожнє житло
яке таким не було
скажи це матері, що кожен день
марніє і сохне від злих пісень
яких їй наспівують голоси
неземної краси
скажи це дітям. ні — покажи
труну із тілом до них положи
і хай їм здається, що він живий
просто якийсь не такий
друзям не треба — вони там були
вони рятували його як могли
а він усміхався до них з теплом
і притискався чолом
інший кричав від болю і мук