Комусь потрібен...
lybomurko — 16/08/2012 - 16:20
Заплакані серця в порожніх тихих скверах,
лиш дикі вулиці вольтаж по тілу роздають.
Коли болить - за течією й байдуже,
що вже не всі до краю допливуть.
Зустріти новий день така незграбність,
що аж млоїть й оскомина бере.
Можливо зайва та іронія й нахабність,
коли усе чуже стає немов твоє...
І в моді знову чорнобілі фото,
коли без слів, так щиро, від душі,
комусь потрібен і без авто-мото,
без здачі, просто... як оці вірші.
Для кого старатися?
Чорна душа у юрби.
Їй аби погратися
На пожарищі і журбі.
Плюгаві перевертні,
Амбітні-ї тварини,
Батьків – «думи» відверті,
Втратили – «дикі свині».
За для кого розбивати
Серце трудне гаряче?
Людей в людях не впізнати,
Усе, варвари ледачі.
Полохливі як зайці,
Дякуючи Батькові-Богу.
Здичавілі найманці,
В багно втоптали ноги.
Долати моря й гори
В зиму люту буремну
Вгризатися зубами в горе
Тверде та буденне,
Буду:
- Заради одного хлопця,
який сяє неначе Сонце!
- За ради однієї дівчини,
Яка є моєю Вітчизною!
Тобою марю я ночами
Я. Мамай — 12/08/2012 - 19:41
Тобою марю я ночами
«Я не скажу, що це подвиг, але,
щось геніальне в цьому є».
Моя любов міцна, як молот,
Гаряча наче жар ковадла.
Здолає вона лютий холод,
Вдягнувши красні простирадла.
В її очах блакитно-біле небо,
Безмежність степу, сиве лоно.
Як надивитися на тебе?
Волосся – синя в’язка льону.
Тобою марю я ночами,
Червоний світ у спільники гукаю.
Твої проникли в мене чари
Їх, як тумани, розведу руками.
І цілу вічність буду ждати,
В глухій тривозі та журбі,
Зорю, в моїй нетопленій хаті,
Бо дуже скучив по тобі.
А якщо зможу – Сонце осідлаю!
Тобою марю я ночами
Я. Мамай — 12/08/2012 - 19:41
Тобою марю я ночами
«Я не скажу, що це подвиг, але,
щось геніальне в цьому є».
Моя любов міцна, як молот,
Гаряча наче жар ковадла.
Здолає вона лютий холод,
Вдягнувши красні простирадла.
В її очах блакитно-біле небо,
Безмежність степу, сиве лоно.
Як надивитися на тебе?
Волосся – синя в’язка льону.
Тобою марю я ночами,
Червоний світ у спільники гукаю.
Твої проникли в мене чари
Їх, як тумани, розведу руками.
І цілу вічність буду ждати,
В глухій тривозі та журбі,
Зорю, в моїй нетопленій хаті,
Бо дуже скучив по тобі.
А якщо зможу – Сонце осідлаю!
Як важко йти до світлої мети,
Коли північний вітер
Вже котрий день в обличчя дме,
До смерті дошкуляє.
Коли навколо сили протидії
Ведмеді дикі хату поламали.
Як легко йти до світлої мети,
Північний вітер зробить лиш сильнішим,
Якщо ти свято віриш у Месію,
Який в душі твоїй назавжди оселився.
Я вірую в свої міцні основи.
У те, що тільки світло з’явиться в віконці
Недолюдки, тварини клишоногі,
Загинуть враз, як та роса на сонці.
Готов загнати в лісові тенета
Всіх ворогів моєї Батьківщини,
Та там нещадно знищити навіки.
На тищу років міцно «запечатав».
Воскресіння
Я. Мамай — 9/08/2012 - 22:14
Українські душі заклякли.
Чують близькість ворожих оков.
Над Дніпром чайка б’ється і кряче,
Не дається в лещата ворон.
Надривається криги основа;
Нам, весна допомогу дає.
Весь непотріб вода Дніпра знову,
В мертве море, назад віддає.
Закружляє каламутна стихія,
зло з прокляттям беручи в оборот.
Сонце встане над Україною.
І назавжди воскресне Народ!
3.04.10р.
Все спочатку
Я. Мамай — 9/08/2012 - 22:08
«Плебейське плем’я»,
«Грязь московська»,
«Вселенська шушваль» –
Занедбані та недобиті.
Не можете
Вже жити інакше,
Ніж бути падаллю.
Мізок ваш луснув
І світло-сіра рідина
Втекла,
Навколо розповзлася.
А ви дурні,
Малі та голі,
Хоч головою вас об дуба.
Не схаменетеся ніяк.
Що ж то
За кров у вас паскудна,
Що зводить нанівець?
Каліки. Де ви, Герої,
Мільйони кріпких,
Мужніх душ.
Чому спите?
Чому не будить,
Вас Пророк
Землі святої.
Чому так міцно
Ви заснули,
Навіки,
Біленою вкрились.
Чому не чуєте тривоги
З вуст матері?
Вона кричить
В покрові ночі,
Українська Україна
Я. Мамай — 9/08/2012 - 22:06
Україні бути українською!
У цьому твердо певен я.
Пройдемо дорогою слизькою
І народиться нова сім’я.
Яничари, блазні, перевертні,
Вам не місце на святій землі.
Бог усім надасть за терні,
Не блукайте грішні у імлі.
Візьмемось усі в єдинім диханні
Вимітать будяччя та осот.
Мудрість вічна вернеться в сіянні
З давніх, історичних тих висот.
Рідний край оновиться. Веселкою
Озориться вся наша земля.
Щастя через край, лавиною стрімкою, –
Прийде в кожен дім під дзвони кришталя.
17.01.10р.
О, Україно!
Сум у душі.
Стискає горло розпач.
Невже ще сили є
Триматися достойно?
Вже кілька раз в житті
Отримав ніж у спину;
У час коли
Найбільше прагнув волі.
Що за негарна звичка у людей,
Блюзнірствовать до строку.
А прийде час –
Встромити гостре лезо,
У душу світлу,
Повную любові.
Кати,
Невольники,
Раби своєї плоті –
Готові йти на все
Заради кусня хліба.
Каліки хворі,
Вам поможе Бог,
Якщо хоч перед смертю проснетеся,
Від сну блюзнірського,
Отримавши гіркоту.
Ви циніки,
Невігласи сумніє,
Будьте людьми.
Допоки ще є час,
На прощення.
Бо потім пізно буде.
Сьогодні занадто пізно
Сподіватись на Бога.
Бо МИ втратили темп поступу,
Славний Дух перемоги.
Взята за горло Слава,
вузькою стала дорога.
Мінлива наша Вікторія,
Як та шльондра
Дрижить у кущах,
Як мале
й бідолашне дитя – небога.
Впала у прострацію
– Українська Нація.
Сьогодні не час
Гукати на допомогу
Всесильного, Мудрого,
Всюдисущого Бога.
Сьогодні кожен із нас
Має всі настороги
І всі важелі впливу,
тому зобов’язаний
збиратись в дорогу.
З Холодного яру
відчувши Дух Перемоги -
подолати Гідру,
Потвору -Тривогу.
Вивести із прострації