Гудимівськи легенди
Валентина — 14/01/2010 - 14:36
Тече Сула крізь золоті долини,
Вирізьблює із глини береги.
Текла колись, тече вона і нині,
Виблискуючи дзеркалом води.
Її прозорі нешвидкі потоки
Ще пам'ятають: дерев'яний міст,
І ворогів лихих підступні кроки,
І козаків гучний завзятий свист.
Колись давно, ховаючись від шляхти,
Дівчата у Сулі топили дукачі.
А сивий дяк, щоб віру не зламати,
Сховав у річці храмові ключі.
Стара верба зі смутком пригадає
Свої далекі молоді літа.
Вона від вітру гілля погойдає
І прошепоче чарівні слова:
"Було. Минувши Чебирятську гору
І переходячи Сулу глибоку вбрід,
Колись, у сиву давнину,
Два янголи вели війну,
А рід людський спокійно жив:
Не сумував і не тужив.
Усі родини були сильні,
І статки їх були єдині.
Усі разом, всі, як один,—
За діда внук, за батька син.
Та небожителям крилатим,
Мабуть, обридло воювати.
Тож для спочинку наодинці
Вони присіли на хмаринці
І бачать: поки спір вели,
Земляни в злагоді жили.
— Дивися, – каже янгол білий, –
Їх рід тепер такий сміливий,
Що подолає жах і горе,
Високі скелі, синє море.
Їх дружба і любов міцна,
Як криця, як граніт вона.
Та чорний янгол засміявся:
— Де ти таких дурниць набрався?
У сиву давнину Бог роздавав таланти.
Дав першому мольберт, а другому пуанти.
Отримав третій голос і став співати красно.
Четвертий – тонкий гумор, усе підмітить вчасно.
У п’ятого потреба навчать дітей наукам,
А шостий віддає і серце, й душу звукам.
У сьомого на кухні чаклують м’ясо з сиром,
А восьмий забезпечить усю громаду хлібом.
Дев’ятий дім збудує – і тепло, і красиво.
Десятий всіх лікує неспішно, неквапливо.
…Стояла довга черга до божої оселі,
Та згодом розійшлися щасливі і веселі.
Залишилася жінка чекати біля тину.
І Бог їй дав уміння плекать свою дитину.
Притча
Vert Efner — 21/06/2009 - 00:42
Притча не моя, автор мені не відомий, мій лише переклад. Мені здається, що вона цікава тим, що наштовхує на думку по те, що перед тим як судити варто "поглянути на іншу сторону медалі", це такий собі натяк про те, що після прочитання будь-якого твору на Глосі варто залишит відгук, та пред цим подумати...
Vert Efner
Нічого такого, що не було б неправдою
Ще раз про заздрість
Lana — 7/06/2009 - 02:35
Із піни морської, а може з гелю для ванни
Народилась Вона, гарна, на ім"я Жанна.
Не стюардеса, не Д"Арк, а просто царівна-сміяна,
Вона квіти любила, колу пила і чекала кохання.
Не раз зутрічались їй женихи, позитивні, багаті,
Із букетом троянд приходили женихатись до хати.
Як приманка була для них фігура її філігранна,
Вона ж писала романи і ставила підпис "Жанна".
Якось бездомного, бідного хлопця Жанна зустріла,
Відмила у лазні і напарфумила, а потім любила.
Не думав ніхто, що це принц прикинувся бідним,
Випробовував дівчину, а все закінчилося гідно.
ЯКОСЬ ВНОЧІ
Загублена у просторі — 14/05/2009 - 08:37
На кухні їх було четверо: Вона, Свічка, Темрява і Сльоза на ЇЇ щоці. Вона сиділа сумна, з опущеними додолу очима. Сльоза ледве втримувалась на ЇЇ білій щоці, вимальовуючи там авангардні картини. Свічка горіла рівно, з прямою поставою – наче вона все життя ходила на бальні танці. Темрява ж відчувала себе цілковитою господаркою. Щоночі весь світ грав за її правилами.
- Як класно! - протріщала Свічка. – Як добре, коли від тебе все залежить!
- Чого це від тебе? – невідомими страхами зашепотіла Темрява.
На вулиці
Vert Efner — 10/05/2009 - 00:23
Йдеш по вулиці, дивишся – назустріч перехожі, усі такі різні, індивідуальні, неоднакові.
А придивишся уважніше – на кожному бачиш маску. І що найцікавіше, на усю цю величезну кількість яскравих, індивідуальних людей хтось «видав» лише декілька видів масок.
Проте усі під ними ховаються. Міняють одуну на іншу, в залежності від ситуації та власного стану.
І поступово так звикають до цього, що вже не помічають і вважають таку зміну нормою.
Доходить до того, що вранці, чистячи зуби і дивлячись у дзеркало вони ми вже у масці. Навіть боїмося самі собі подивитися в очі.
Про поета, який став пірнальником
Lana — 29/04/2009 - 20:38
Маленький хлопчик не лазив на стовпчик,
Він грався в садочку, знайшов у пісочку
Скельце маленьке таке гарненьке,
На сонце глянув через скельце оте,
крикнув: " Знайшов, яблуко золоте!"
Хлопчик ріс, часто ходив у ліс,
З Мавками розмовляв, може кохався,
Може оди писав?
Він був поетом, юнаком - естетом,
Гарячим, як сонце літом,
Дихав на повні груди світом,
Вабив жінок, дарував їм оди,
Хоч вони і не були у моді.
Дружину мав, леліяв свою Перлину,
Вона його також любила,
Не сварила і не корила,
Коли, якось зранку ,
Застала в ліжку з поетом біляву коханку,
Пасхальний дзвін
Консуело — 27/02/2009 - 15:49
Дві тисячі років назад
люди стратили Бога,
був суд і хрест.
Хоч довго мив руки Пилат,
та не забув нічого...
а Він воскрес.
Ні, не хліба і не вина
натовп воліє крові
кричить "Розпни".
Голгофу не видно з вікна,
вбивство - ціна любові,
знають вони.
Впаде на самісіньке дно
надто слабка людина
не перший раз.
Прощає Творець все одно,
марно віддавши сина
заради нас.
Я думала - це була передмова,
Гарна така і багатообіцяюча:
"Жили- були в одному Царстві"-
Жаль, я не знала- це післямова,
А як точніше-епілог, -
Жили- та вже їх нема, були?
А Царство спалили, розвіяли,
Попелом понад тридев"ятим морем,
Горем засіяли кисільні береги
Щастя, напоїли вином-отрутою,
Чорною рутою прикрасили
Фату принцеси, ув"язненої
У вежі над над рікою Зрадницею,
В дзвони бив Ангел,
Але вже пізно було
"Жили-були" ...
Тризна... Мед-вино пили.