Все - на грані
Консуело — 13/10/2008 - 12:54
Десь у Камбоджі або в Сомалі
від голоду діти вмирають малі.
а в Голлівуді моделі
замучені та веселі -
старанно вибльовують хліб.
Ділять кути у занедбаній хаті
старі жебраки і собаки кудлаті.
Поряд -
в іншому вимірі -
юні, багаті, нестримані
поспішають на модне "паті".
Законотворці та наркобарони
грають в бридж на уламки корони.
Продано вічні істини, -
треба ж іноді їсти нам.
Вже не миром,
а кров"ю ридають ікони...
Віра в обіцянки
Лана Петренко — 9/10/2008 - 20:23
У мертвій темряві нічної готики
Вкриваюсь болем непорочних слів,
Не віє морем, запахом екзотики,
Екстазом, що в тісній неволі б млів.
Самотність вхопить у міцні лещата,
І Реквієм заграю на зірках.
Пробач, це, мабуть, завелика плата.
Пробач, що досі ти живеш в думках.
Огорне спокоєм ранкова готика,
У сірості покотиться сльоза,
В пустих словах зітліє вся екзотика,
Та віра в обіцянки не щеза.
Сьогоднi що не стане Вчора
Кориця — 2/10/2008 - 20:42
Порудiло твоє волосся,заквiтчалося
Зорями металевими
Солоними озерами
Чорнiють примруженi очi
Жовтим iнiєм нiгтi вкритi
Якi здираєш,дерева дряпаючи
На церкви,модернi,дивишся
I чихаєш-алергiя на корупцiю
Якось усе хресту
Вклонялася
А тут лише лже апостоловi
Ноги цiлувала
У лiс свiй,спорожнiлий
Повертаєш
подовгу блукаєш,знаходячи
Все новi тiла
Що колись так необачно
Не пiдводячи голови брели
По-собачому
Один на одного гарчали
I не помiчали
Вовчi яри
А тепер над ними
Ростуть квiтки
Кислотних кольорiв
Пахнуть жовчю,на смак
Гiркi
I хочеться топтати тi згадки
Злісна осінь
Лана Петренко — 19/09/2008 - 18:14
Сьогодні не вперше заплакала осінь,
вмиваючи землю своїми слізьми,
мене заманила у тугу. Та досі
вкриваюсь побитими грою крильми.
Відкинула золото, й срібло, й прикраси,
і книги, й картини — усе дороге.
Навіщо ти, осінь, закликала з маси
мене, мою сутність та серце моє?!
Танцюю й стікаю водою крізь пальці.
Я тану... Благаю, поклич мене в сни!
Калюжою чорною ліг на асфальті
мій Ангел-хранитель. Давай, борони!
Думками гуркоче, камінням кидає,
замкнула у клітці всі мрії, і в шоу
життя перетворює. Осінь кульгає
й турботи приносить без жодних розмов.
На роздоріжжі милості й нещирості
Лана Петренко — 16/09/2008 - 21:54
Нічний міський асфальт у світлі ліхтарів
Пронизує похмурістю. Людська нещирість
Вбиває залишки мелодії вітрів,
Що шепче про добро й живу, не зниклу милість.
Закутуюсь в тепло пальта, та не сховаюсь
Від ницості людського роду. Де ми? Що ми?
Навіщо закриваємось? Не намагаюсь
Хоч якось щось змінити і позбутись злоби.
Почався дощ, і спохмурніло синє небо,
Його журба — моя журба. Лунає пісня.
Любові гімн? - Жебрачка на дорозі грубо
Співає. Господи, прости — вона не грішна.
На роздоріжжі милості й нещирості
Спинюсь. Міський нічний асфальт блищить росою -
Остання з ідей
Ihor Zubrytskyi — 4/08/2008 - 00:03
Через ріки і моря, простягається земля,
тягнеться вона в нікуди,
але всюди люди, люди,
одинкакові чи ні, не пізнати це мені.
Ми сьогодні, ми учора, людства дикая потвора.
Завтра буде… може й ні,
ріки крові на війні.
А за віщо, всі ж ідеї, потонули вже у глеї.
Й знову в мозку щось з’явилось, дивно що ще не убилось,
що це? Думка. Та невже,
"Не чекав я тут тебе".
Раз з’явилась – не мовчи, пустоту в мені провчи.
Відворот
Оксана Доріченко — 3/06/2008 - 19:33
Хоч спокушуй, хоч не спокушуй,—
Ми чужинцями розійдемось.
Може, ти й увійшов в мою душу,—
Не оглядайся там і не затримуйсь.
Оберігай від мене кордони,
Зачини безтілесну скарбницю.
Вже набридло долать перепони
Й вірити в серця чисту криницю.
Чи вода там, а чи отрута?
Нащо мене про запас тримаєш?
Витребеньки луни
Оксана Доріченко — 3/06/2008 - 19:20
Луна ковтає твої слова.
Скажи: «Кохаю!»- доносить: «Ха!»
З образи тьмариться голова...
Назвеш «серденьком» -
дійде лиш «день»...
Не дождеш ласки, помреш з туги.
Бо мовиш «ніжність» -
почують - «ніж».
Мо, розійтися?-
Бо слово «геть»
Ген донесе без змін,
Хоч круть, хоч верть...
2007
Проградація
Фенікс — 27/05/2008 - 20:14
Ми живемо зараз,а нарікаєм на "тоді"
Лаєм минуле живем на тепер
Навіщо ж це все-займатись цим годі
Завжди однаково виглядав життемер
Що бУло раніше?
Відсутність прав?
В нащій країні їх було,колись,більше?
В повному обсязі їх хочаби,хтось мав?
"Тоді" що діется з верху майже ніхто не знав
Удома варили відвар з " цилющих трав"
Я не вмію вибирати назви
romanceX — 24/04/2008 - 01:03
У стінах задушливих, вбитих торішнім мовчанням,
У кімнаті зі склянок, розбитих зимовим риданням,
Смердюче повітря стелило газети підлогою,
Небуття простирадлом лягало, неначе дорогою.
Сміялось майбутнє гидкою тривогою,
Весну народили нехрещені, кинуті діти,
Нам нікуди, проклятим, руки і очі подіти.