У лещатах ревності
Лана Петренко — 23/11/2008 - 17:46
Мов дрантя й шмаття потоптати її душу
у світлі місяця, під музику ночей.
Брехня. Нечесність. Ти не бійся. Заворушу
війська для бою переможного — з плечей
впаде обов'язок миритися догматам,
і жити чітко за інструкцією. Ти
своєю ревністю прикув її, лещатам
змиритися — змирилася. Давай, лети!
Ти ж вільний птах, не те що... А вона... Сидить
в кайданах параної й страху зморена
контролем, мов під вартою. Єдина мить -
з темниці вийшла з вигуком “Не зборена!”
Нарешті, Господи, відкрились в неї очі,
вдихнула свіжість ще не зниклої роси,
повірила в численні сни, що мов пророчі
Червінці для Перевізника...
Консуело — 19/11/2008 - 17:29
Космос мовчить на мої звинувачення,
небо втомилося від молитов.
Все, що для нас так багато значило -
схоплено, спалено, проклято, страчено...
Смерть - оптимальна ціна за любов.
Ми за провини несемо повинності,
часом - свої, а частіше - чужі.
В пам"ять убитої світом невинності -
знак безкінечності чи безупинності...
Життя витанцьовує на ножі.
Будуть ще "завтра", замучені милістю...
Буде весна і новий капелюх.
Правду історії врешті відкрили всю -
диво-підковою щастя наснилося
злидню якомусь або ковалю...
Кінець казки
Консуело — 14/11/2008 - 09:06
Божевілля, крилом розриваючи сірі кордони,
поверталося в день, розфарбований завтрашнім снігом...
На дротАх електричних курсивом чорніли ворони.
А тим часом полЯ хтось міняв на чужі полігони,
під старе шардоне - упиваючись Едвардом Грігом.
Розбігались світанки, налякані вибухом Світу,
у криницях засохлих уже не купалися зорі.
На смітник викидали життя, наче миску розбиту.
А Земля потихеньку втрачала обжиту орбіту,
забуваючи тих, хто Любов збудував на Терорі.
Журавлями-дощами закресливши всі перельоти,
не зуміли почути, напоїли серця полинами...
В гіркоті опівнічних інсомній
не заснути - упасти б зАмертво...
стало тісно душі в параметрах,
від задухи - напівнепритомній.
У шаленій гонитві за часом
порожнечі і страху - намішано...
Не до нас, то до когось іншого
повертається доля - анфасом.
В нашій грі - невідомі правила.
просто бий, не проси пробачення.
Всі рахунки - давно оплачено
Всі листи - наперед відправлено.
Посміхаючись - НЕприсутності
безнадійно - шукати виходу...
У минуле - ходою тихою.
В Неминучість - міняючи Сутності.
*безсоння (лат.)
Сповідь хронічного циніка
Консуело — 30/10/2008 - 10:50
Недоживаючи до завершення
обриваючи монологи -
воскресаю - уже не вперше я
підбираю себе - з підлоги.
Замість Фенікса - курка смажена
в цьому шоу не буде попелу...
Про поразку ніхто не скаже нам
перегризли горлянку - зопалу.
В безперечності їхніх доказів -
фальшивi акорди паніки.
Застигає "сьогодні" - у фокусі.
У "завтра" - пливуть титаніки.
Консервуючи совість - без оцету,
насміхаючись над калікою...
Аплодуючи Канту й Моцарту,
Зачиталася - "Анжелікою"?
Не довіривши сльози - подушці
добивають мої відвертості...
я цинічна - у кожнім подисі
сентименти? -
Капітуляція психіки
Консуело — 27/10/2008 - 12:58
Я не бунтарка і не конформістка
я вже давно не літаю ввісні.
Я не собака і навіть не кістка
я добре вмію казати "ні".
Я не жалію за проданим "вчора"
я не плачу від марних образ
я ніколи не знала слова "покора"
я занадто далеко від вас.
Я не втікаю, я б"ю без пощади
Я не вірю в пошану юрби.
Я не пробачу чиєїсь зради
Я не шукаю порожніх "якби".
Я не боюся ні сліз, ані крові
Я не здатна любити своїх ворогів
я маю щось справжнє в своїй основі.
Я часто виходжу з берегів.
Я крихта за крихтою правду збираю
Я не зовсім добро, і не повністю зло.
Я наповнюю склянку - до самого краю
Останнє пришестя. Спроба епілогу (не вважати за оповідання).
Артур Томський — 27/10/2008 - 10:43
1.
Все більшає справ початих, і все меншає – закінчених, в цьому мабуть і позначається вік. Чи то лише один привід поскиглити? Все рівно. Від усього є панацея. Декілька. Або остання. Я.
Північне місто в своїх звичайних клопотах не помітило як я ступив в осінь вечірнього перону. Лиш вітер, ще не зовсім оскаженіло, прогнався мимо, розмітаючи під ногами сміття і опале листя. Почав накрапати невеликий дощ. Провінція поспішала додому. Сутінки запалювали перші ліхтарі, хоча сонце ще не встигло втекти назавжди.
Непрощений Єрусалим
Консуело — 20/10/2008 - 10:17
Неспокійно. Дратується ніч.
стогне вітер надривно, шалено...
Боротьба вікових протиріч:
не вкради, не убий, не скаліч...
На коліна, сумна Магдалено!
Перелякано щуляться сни
підсвідоме - заходиться криком...
Від порогу свого прожени
страхопуда старої війни...
Не ридай, пресвята Вероніко!
Кровоточать побиті думки
мертву плоть вже ніщо не зігріє...
за командою зводять курки
найстрашніші з усіх - хижаки.
Заступись, Непорочна Маріє!
Небесна Люциферія
CHUCK — 19/10/2008 - 04:03
Погоничі нічного страху,
Женуть підвівшись чорних бестій.
В передчутті близького краху,
Завмерло воїнство небесне.
І сонце вкотре потемніло,
Спустивши плоть гарячу в пекло.
З розмаху меч гуляє тілом,
Колишніх воїнів запеклих.
Жахливий рик розлогим громом,
Вістує смерті новий час.
Заплачуть небеса на спомин,
За кожним чий вогонь погас.
Останні вигуки тріумфу,
Останній танець на кістках.
Данина хижому безумству -
Розвіяний АнгЕльський прах.
Святого м’яса повні шлунки.
Трофеї - німби на списах.
Висять тіла розп’яті струнко,
З застиглим жахом на очах.
АЛЬТЕРНАТИВА.
u-dzen — 17/10/2008 - 20:14
1945, 30 квітня Перед лицем неминучого покарання за свої страшні злочини закінчив самогубством Йосип Сталін
1945, 2 травня Фашиські війська повністю подавили і примусили капітулювати війська московського гарнізону. Німецькі солдати залишають історичні написи на Кремлівських стінах.
1945, 7 травня Російська командування підписало умови безумовної капітуляції.
1945, 26 червня На конференції в Гамбурзі, створеній від імені Германії, Японії і Італії делегати 50 країн підписали устав ООН.
1945, 16 липня Перше випробування ядерної зброї ( о. Сахалін Японія.).