Серветка
Vert Efner — 20/05/2009 - 08:11
Серветка (реальна історія непотрібного життя)
Розірване і зім’яте, неначе використана серветка, серце валялося біля її ніг. А вона всім своїм видом намагалась показати, що це їй байдуже.
Стоїш і розумієш, що це валяється значна частина твого життя. Використане і нікому не потрібне серце, життя, людина…
Свого часу думав точно, як серветка:що важливий, потрібний, незамінний. Як виявилося, вона теж так думала, але до того всього – одноразовий.
Самота
Vert Efner — 29/04/2009 - 20:58
Самота.
Самота – доля невдах?!
Самота – радість переможців?!
Самота – трагедія закоханих?!
Самота – пристрасть зустрічі?!
Самота – мати геніальності?!
Самота – укриття тупості?!
Самота – жорстоке покарання?!
Самота – нереальне щастя?!
Самота – час мислити?!
Самота – пора вмирати?!
Самота – час любити?!
Самота – пора ненавидіти?!
Самота – сенс зустрічі?!
Самота – порожнеча життя?!
Самота – щоб оцінити її - потрібно випробувати його
Самота – щоб зненавидіти її - потрібно випробувати його
Самота – щоб полюбити її – потрібно побути без нього
На круги своя...
Консуело — 14/04/2009 - 15:56
Королівського тіла бажав ешафот,
пролетарська рушниця виносила присуд.
На голівку графині, кумедну та лису
гільйотина шпурляла заюшений рот.
Мир з тобою! сьогодні святкує народ....
Смерть - за смерть... порахунок давніший як світ
за колишні злочинства - достойна відплата
Став зненацька для нас катехизисом ката
патріархів прадавніх Старий заповіт.
Між рядками пророцтва читати не слід...
Про історії гніву розкажуть вітри.
насипаючи сіль на роз"ятрену рану
і ріка потече не блакитно, - багряно...
А коли на пожарищі все догорить
упаде милосердя востаннє - згори.
Презумпція винності
Консуело — 10/04/2009 - 10:12
Стираю відбитки пальців, -
такий побутовий злочин...
я вірю у ніч і кальцій.
зриваю шпалери - в клоччя,
влаштовую власний карцер.
Ця мода - така висока -
носити холодну зброю.
моє дефіле - на показ...
прикрию себе - собою.
зізнання - ну чим не доказ?
Судитимуть - все законно,
сталево затиснуть руки...
люди - чи світ в погонах?
Бере мене на поруки
суворо-режимна зона.
Втомившись від зла чужого -
запізно уже втікати.
Останній дзвінок - до кого?
безсилі тут адвокати...
Я маю номер до Бога.
Екрани життя
Li-Tium — 4/04/2009 - 19:37
Сніги відлетіли у світ туманів.
36 і 6 на кімнатному рівні.
На тлі великих сумних екранів —
Життя чорно-біле забутих фільмів.
Високі гори, лани широкі.
Згори донизу біжать лавини.
Посперечались: так, ненароком! —
Життя не встигло й за половину.
Поля безкраї, зелені трави.
У небі хмари й повітряні кульки.
Гашетку тиснув. Так: для забави —
Не для забави — у скроню куля.
На березі моря радість дитинства
Морські камінці збирає у кошик.
Запальничкою грався. Так, ненавмисне —
...Згорів життя недописаний зошит.
Граються хвилі забутими веслами.
Не повернути втраченого раю,
В саду Едемськім - тільки голі пні.
КіптЯва... Смог... І раптом відчуваю,
Як щось потроху умира в мені.
4,3 секунди
Vert Efner — 23/03/2009 - 19:10
4,3 секунди
– Нарешті. Тут вітряно. Це вже неважливо. Можу стати на край і ні про що не думати. Приємний, холодний вітер.
Мені спокійно і зовсім не страшно, вперше за довгий час. НЕ СТАШНО.
Це зовсім не боляче
Цікаво стояти дивитись униз і вже ні про що не думати. Відчуття тривоги і невпевненості. Чому? Звідки воно взялося? Я абсолютно впевнений у своїх вчинках. Крок – і все позаду. ВСЕ. Хороше і радісне, болюче і гірке, усе.
Високо. Завжди трохи нервувався на висоті, а зараз – хочеться полетіти ще вище.
Красно дякую вам за вінок,
то нічого, що я ще не вмерла...
Геть нічого.
На гною назбиравши зірок,
свині спати лягають на перлах,
а за рогом -
жебракують сумні байстрюки,
неулюблені діти підвалу,
п"яні світом.
Кожен раз ми ідем навспражки,
повертаючись вкотре - замало,
чи... за літом.
Завмираюча небом пастель
на останок всміхнеться і щезне.
не пробачить.
Персефона моїх підземель
вже не вірить в молитву і вЕсни...
жодних значень
більш не має кришталь вітражів, -
лиш загиджене мухами скельце.
Ну а далі?
не польоти - полони душі...
нам призначений власний Осфенцім
Втрачаючи абзаци думок,
гаситимеш абсентом акцент...
усмішками розтрощивши сни.
Всі вікна навстіж - буде стрибок? -
на дно ілюзій або - труни,
остання і найтяжча зі сцен.
Безжальне срібло - плата за гріх,
та чи воскресне - жертва нова?
Спалили храми, впали мости .
Мовчали тіні предків чужих...
лишився вихід - тільки піти,
стихали кроки, мовкли слова.
Чавунне ехо давніх молитв...
до неба пнеться наш Вавилон,
піднявши цілий світ на глуми.
Ніхто не знає певно, коли
розчиняться ворота тюрми
і упаде всевладдя корон...
я осторонь, в асоціалі,
читаю буднів мертву книгу.
у кожній фразі присмак здвигу
чужих реалій.
гниють вершки в своїх вершинах,
у бруді киснуть тихі злидні,
середній клас — заледве видно —
угнули спини.
із далеку лунає пісня —
неначе крик. неначе регіт!
немов несамовитий клекіт
думок зловісних.
моя земля, суглинок, глина —
ліплю щось дивно-безтілесне.
щоб кола розійшлися плесом?
ніхто ж не спинить!
реальність — клинить...