Лялька
Не може заснути.
Пластиліном
Їй очі закрити!
Калька
Думок довбанутих:
„Па мінам
Нє мона хадити.”
Вибух
Засліплює душу.
Повітрям —
Частинки урану.
Скрипу
Не чути примушу
На вістрі
Смертельнім бажану.
Топить
У погляді. Ліпить,
Буває,
Безглуздощів тонни.
Утопій
Очиці-кліп-кліпи —
Впиваюсь
У мрійних притонах,
Що потім —
Не можу заснути...
Чи скотчем
Їй рота заклеїть?!
В болоті
Болотом і нудить.
Коротше:
То краще без неї!
ЩО РОБИТИ?
Lana — 21/09/2009 - 23:05
Приймати ліки і приймати постриг,
Варити борщ , а ще варити зілля,
Боятися хвороби і боятися інтриг,
Читати мантри чи молитви на дозвіллі.
Кривити губи від цитрини і душею не кривити,
Вбивати комарів на тілі і не вбити душу,
Любити літо і расизму не любити,
Коротке слово"хочу" помінять на "мушу."
Коли прийде любов, зима, розлука,
Протри спітнілі скельця окурярів,
Приймати час обіт, а може ліки,
І їсти сніг пухкий у клярі.
несерйозне
Диво... — 20/09/2009 - 17:02
Може, забити на казки?
Забити на Блока, Ахматову?
Купити жовтеньку каску
Й піти в шахтарі з лопатою.
Викинути назавжди
Романтику й інші тонкощі?
Писати про пролетаріїв
Та про солодкі пончики.
Викреслить ніжність з пам’яті,
Щоби дарма не флудити.
Піти працювати кілером
Чи вдома стряпати пудинги.
І більше ніяких прикростей
Від всіх непотрібних емоцій.
Може, стати політиком
Й мутити воду у блоці?
Геть з голови провокації
Щодо кохання й ілюзій.
Буду звичайним сантехніком
Лагодить людям джакузі.
Буду мовчати й слухати
Те, що збрехали спічрайтери.
Дебют
Лисиця Золотава — 1/09/2009 - 21:06
Вже осінь невдячна бурмоче під ніс собі арію.
Ти чуєш розлиті грозою октави небес?..
Сидітимеш сам у забитих, брудних кафетеріях.
Творитимеш серцю колонії, грізний Кортес…
А я ще пірнатиму в озеро мрій про Канари...
Про новий початок без казусів... Близькість зірок…
Дебют мій на сцені – негідної бою бездари…
Про відгуки щастя… Та милий для когось курок…
Криза віку
Консуело — 1/09/2009 - 12:58
Нічного міста скривлені вуста –
гримаса болю чи розрада сміху.
Гуркоче потяг… він уже проїхав,
а на перон ступила самота.
У двадцять три завжди зриває стріху.
На всі питання – просто «се ля ві»,
дієта, мода, боротьба зі стресом.
Горнятко полинового еспресо
напрочуд м’яко підсолодить світ.
У двадцять три не винайти колеса…
Район типово-спальних панорам.
Любити – ні… зате навчили брати
Не вмиють рук стурбовані пилати
кати легкодоступних юних дам…
У двадцять три нема куди втікати.
Стоять курви і смалять цигарки
на об’їзній дорозі у нікуди.
Тягар тарифів падає на груди,
У кафе ОперА смачні оселедці під маринадом та аквавіта.
Та, що навпроти чомусь так схожа на Грету Гарбо.
Та, що не проти — яскрава деталь німого, наче кіно, світу.
Похітливі божки кидають до її ніг три чверті міста — у борг...
Вона ж бо ніколи не мліє від пальців, що малюють у ній любов,
В мить злягання із містом, на три чверті кров’ю залитим.
Площею котрогось із Карлів крокують манірні солдатки.
Хворий Стокгольм — одержимий власним синдромом:
Стоячи на колінах, цілує холодні губи осені-окупантки.
Потенційно безпечні дощі підливають у кров рік брому.
Cльози Темної Мадонни
Консуело — 19/08/2009 - 00:25
Хтось утік за межу. Хтось ішов – не дійшов
Хтось упав і заснув.
Тільки ми – як завжди, вічно юні
на роз’юшений біль накладаючи шов
проводжали весну
і сміялись у вічі фортуні.
І не вчора горіли – згасали вогні
у обіймах імли…
спокушали, збивали з дороги
Хтось незнаний у пару дістався мені
по болоті брели
пліч-о-пліч, закривавивши ноги
Невідомо, чому? – вибирали «to be»
безпричинно, либонь…
Покоління полинної зірки –
кожен був наче сам, сам один по собі…
лиш офіра долонь
ще тримала поцьойбіч одвірка
Зупинялося серце, гальмуючи час…
Хтось уже не вмирав
Критика Пауло Коельйо
olvia — 12/08/2009 - 11:48
Чого-чого а хорошої та обгрунтованої критики тут не вистачає. Твори цього письменника знають практично усі Європейці.
Чи на стільки його творчіть хороша як виставляють? Саме на це питання я шукала відповідь.
Критикувати одну велику книжку чи взяти до розгляду найпоширеніші цитати з його книжок? Звісно що другий варіант дає змогу охарактеризувати цього письмаенника як вчителя.
Я взяла на розгляд випадкові фрази а отже середних повинні бути, як на мій погляд, не точні твердження так і справедливі але вийшло то що вийшло. Отже читайте:
історія одного життя
Bittersweet — 4/08/2009 - 21:48
Сьогоднішня осінь мене не тішить.Голі дерева,пусті провулки,порожні думки...Але лише за мить...швидкість-завмирає серце,затиснуті гальма-відлунням у голові,скажений визг брудної гуми на сірому асфальті-пульсує скроня,розширені зіниці не здатні сприймати картину,а вона мальовнича доволі:осінь,дерева,позбавлені листя,красива дівчинка,позбавлена життя...
Краплина сірості будинків, труб, машин і натовпу. Любов — на грані.
З асфальту душ скоріше б змити свіжий бруд палких зневоднень!
Не страшно, як до дрижаків проб’є сніжок на кахлях в ванній.
Готельне світло (штука штучна) запалює (таке ж) кохання.
Ще не минулась мить холодної війни. Холодний душ. Холодний.
Ми — наче тінь голодної стіни. Голодний крик. Голодний…
Немов протест супроти тих, хто у прогресі. Мов — божевільні.
Мов хижі звірі у берлінер зу, розділені парканом правил.
Між нас лежить, колись велична й непохитна, стіна Берліну,