Воскове кібер життя
fantasy_world — 21/04/2008 - 16:07
Заархівований початок,
заглиблений у душу сказ.
Встигаєш лиш сказати: раз!
Уже рознесений твій статок.
Багаж душі, світлини мозку,
усе в комп’ютернім форматі,
і бродиш дико по кімнаті,
бо все здається є із воску.
Із воску тіло є і дух,
із воску все навколо тебе,
із воску хмари й далеч неба,
Із воску кожен є твій рух.
Термоядерна весна 2008
romanceX — 20/04/2008 - 22:38
Брудним світлом весни вікна блюють на моє підвіконня -
Кожного ранку на пил припадає ще одне кляте безсоння.
Ще одні руки падають вяло додолу,
Ще одні люди сідають до темного, смертного столу.
Ще одна хмара висвітлить темряву неба,
Чи скоро кінець? Чи ще довго? - а відповідь тиха: "Так треба..."
Ramera
Ihor Zubrytskyi — 12/04/2008 - 21:26
Мати гріхів,
закликає до пошесті тіл,
виявляє благання душевні,
розриває зсередини хіть.
Кривизна з діамантів кайданів
і ярмо у бажання просторе,
упрягтися до пристрасті в рабство
є простіше простого.
По руках пройшлася жадано…
келих жовчі і келих метану
Кров у жилах скипіла у пару,
мить блаженства… життя з туману.
За сімома замками й такою ж кількістю стін
Ihor Zubrytskyi — 23/03/2008 - 22:57
У спілкуванні вакуум,
і розуміємо лишень,
ті образи що в нашій голові,
зринають привидами тьмяними.
Клюємо стіни у нерозумінні,
малюємо ілюзії легкою аквареллю,
Шануємося в мові німотою,
блукаємо у власному абстрактно поклонінні.
Картина повторяється та ж сама,
на щастя дощ змиває фарби,
і полотно непізнано біляве,
Шкідливий вірш сногурмана
Ihor Zubrytskyi — 2/03/2008 - 22:27
Все моє тіло прагне сну,
коли я сплю,
тоді лише не хочу.
Ходити день,
ходити два
і три ходити.
Мене тримає лише їжа,
вона годує тіло
й дозволяє спати.
Спати щоби жити,
жити щоби спати,
спати щоби їсти.
Їсти щоб бачити ілюзії,
бачити ілюзії, щоб вмерти,
а там уже як повезе…
Гонитва за щастям
sly90 — 21/01/2008 - 16:58
відтворення у памяті уривку
життя промовисто кричить "не треба"
а ти в руці тримаєш міцно скибку
якогось щастя посланого з неба
в лахмітті вільна мов сама свобода
іде зневіра по маршруту в серце
їй не відомі ані смерть ні мода
вона байдуже відчиняє дверця
здавалося б що світ втрачає крицю
останню крицю спалаху надії
Приїхали...
Ihor Zubrytskyi — 11/01/2008 - 01:50
Замурувати свідомість в стінку... От штука!!! Показувати... Сьогодні всі показують... О Боже, а в мене нема ж що показувати... Я піщинка в зоряній пилюці і літаю вві сні, коли вітер дме.
Розказувати? А що розказувати, самі лише де жа вю. Я це вже бачив, читав, чув, сприймав, відчував. Та й ви теж. Чи не так?
списаний листок
sly90 — 28/12/2007 - 23:18
Списаний листок паперу.
Створено нову фантазію.
А поезію як оказію
Переведено в іншу терцію.
Сонно-вихрово й монотонно
Списаний листок паперу.
Як в театрі до невпізнанності.
Як в ансамблі все до гармонії.
Перевершено і довершено.
Обгорілі долоні сховано.
Переписано цю поезію
І присиплено пеплом з долею.
Ляльковий театер.
Маріонетки на фоні волі.
Жонглери у цирку,
Що зветься "життя у суспільстві".
Ми ж не скоморохи,
Ми ж майже усі не актори!
Невже це приємно
Стрибати при всіх у кільце?
Ляльковий театер...
Театер на повному дусі.
Під небом відкритим
Актори,що вірять собі.
Мистецтво маніпуляцій.
телефон 911
sly90 — 25/12/2007 - 14:52
І знову чекати телефонного дзвінка.
Ні, не твого і навіть не від Бога.
Вокзал пустий приймає на дорогу,
А ти летиш, немов останній раз.
Вагон, купе порожнє слава Богу.
Немає чаю як немає й віри
І вибираєш місце як завгодно,
І притуляєшся до скла як до долонь...
А на системі збій дають програми.
Щось відєдналось і ти знову в комі.