Надто горда для себе
Ліана — 12/08/2010 - 23:07
Холодильник
Її запис:
"Курив сигарети і пив своє улюблене чорне "кофе". Проміняв моє кохання на 2 кубика цукру. А на що ти проміняв моє життя? На підроблений альбом своєї коханки? Дивишся в мої очі і бачиш те , що бажаєш. Головне, потрібно вчасно піти. Я пішла і захопила з собою твій страх , совість і цілу сумку твоїх парфумів.Бувай"\
Перечитувала сотні раз букви на карточці.
Приклеяла на холодильник. Пішла.
Її не пре , як він їсть морозиво , облизує губи і витирає ніс.
Він другий рік співає під її балконом , а вона знову слухаЄ МТV.
Час для божевільної
Ліана — 12/08/2010 - 23:05
Коли ти розпочинаєш життя наново,то це має бути якось неперевершено,геніально . Мені не потрібно від життя чогось екстравагантного,неймовірного. Мені необхідна я,саме я. Не яскрава особистість, але з озерами сподівання і віри в очах. Ті,хто стає поруч,то відчуває ритм пульсу-музику її тіла. А ті,хто інсценуючи свою гордість ,відвертаючись ідуть,втрачають те піклування і тепло. Жаль,адже їй себе не було жалко . З неї могли тягнути ці ниточки щастя,але вона оживала. Її емоції ховаються в посмішці. Трішечки страху,невпевненості,почуття,придуркуватих речей,інфантильності. Що важливо в мені?
Прощання
Анастасiя де Лiонкур — 30/07/2010 - 06:09
А ти знову мені наснився… Сподіваюсь в останнє… І ти обрав ЇЇ… Навіть у моєму сні…
А мені вже не було боляче… Я вже не хотіла тебе вкрасти, забрати собі, не відпускати, не віддавати, сховати від усіх, цілувати і обіймати… Ні… Напевно, я вже почала виймати з душі одну за одною мільярд цих болючих голок…
Невже я знову почну жити?! Не у мріях, не у віртуальних листах, а тут… Тут, де найрідніші люди, які не роблять боляче, не міняють тебе на когось іншого… Як це робив ти…
Потрохи здоровий глузд бере верх над моїм розумом, і я починаю прокидатися, оговтуватися від цього чарівного оману…
В мені живе...
Загублена у просторі — 28/07/2010 - 11:23
В мені живе життя. Таке трепетне, крихке і вразливе, але таке наївно сильне. Я не маю нічого проти нього. Це життя з'явилось в мені завдяки тобі. Іноді воно тихенько спить, скрутившись калачиком в мене під серцем, іноді гупає, переганяючи кров, інколи доводить до сліз - сліз радості. Це життя любить тебе. Особливо тоді, коли ти проводиш рукою по моєму животі, чи цілуєш за вушком шепочучи "Люблю", чи описуєш наш уік-енд в віртуальній розмові в інтернеті... І тоді, коли ти проводиш долонею по моїй шиї, заспокоюючи жилку, що пульсує життям...
***
Ольга Фещенко — 25/07/2010 - 17:13
Дощ. Вона любила коли йшов дощ. Коли маленькі краплинки води зриваються з неба і з шаленою швидкістю стрімголов несуться вниз і падаючи розбиваються о землю. Сьогоднішня злива була нестримною, розпочавшись так раптово наздоганяла людей по всьому місту.
В чому щастя??
Загублена у просторі — 8/07/2010 - 10:01
Як Ви вважаєте - в чому найбільше в житті щасті? В здоров"ї, можливості бачити і чути, в великій сім"ї,виграній лотереї чи донорській нирці? В будинку на островах, безлічі талантів, пластичній операції? Насправді, найбільше щастя ховається саме в тому маленькому звіті про доставку повідомлення коханій людині. Коли ти точно знаєш, що людина отримала твоє повідомлення та прочитала його... І ЦЕ ЩАСТЯ! Тому що в цей час інша людина пише смс, знаючи, що вона не доставиться абоненту. Ніколи. Тому що він загинув. І його телефон лежит вимкнений разом з ним у труні.
Некролог
Загублена у просторі — 16/06/2010 - 17:03
Я ніколи не думала, що купуватиму тобі квіти. Тобі — такому мужньому і сильному. Навіщо тобі квіти?!
Я ніколи не думала, що підписуватиму стрічку твоїм ім”ям. Звикла якось підписувати кольорові листівки на день народження.
Я ніколи не думала, що ти одягнеш весільний костюм так швидко. Можливо, через якихось роки 3. Але не зараз.
Я ніколи не думала, що ти збереш навколо себе більше ста людей. Так, ти вмів організовувати, але об”єднати стільки різних — як за віком, так і за соціальним статусом - це майже неможливо.
Нарис про соціологію або наша каста
Батяр — 22/05/2010 - 20:14
Соціологія- наука про суспільство. Наука роздавати сценарії і писати критику до п’єс.
Згідно її канонів кожен має своє становище у суспільстві: син, дружина, лікар, вбивця, божевільний, депутат і теде, і тепе. Інколи один вміщає в собі кілька каст. Ось така наука, такий поділ, таке сортування це факт, а факти це найбільш вперта річ у цьому світі. Ми піддались цьому поділу і самі не помітили коли, а хто поділив, для чого?