Ось так живеш собі живеш, роки проходять і махають тобі шовковою білою хустиною –Бувай!!! Роки пройшли ти залишилась! І знову живеш собі живеш, роки проходять –і все!

Я маю лише кілька хвилин дорогою на роботу. В цей час я можу віддати повністю свою увагу думкам, які не встигають зявитися у швидкоплинному часі. Хіба я можу подумати про свободу, про те, як я йду по теплому піску, як приємно, коли ноги омиває море?

Життя – це безперервна гра: комбінація трагедій, комедій і драм.

На підмостках реальності трагедій та драм не злічити. У кожної свої обставини, свої головні та другорядні герої. Актори, тобто ми, переживають за власну роль більше, ніж за чужу. Чужа драма не зачіпає серце. Чуже горе не болить. Але успіх спектаклю залежить від спільної гри, від взаєморозуміння, і суперництву на сцені під час вистави немає місця.

ТРОЄ
(вечірній етюд)

Геть розплився, розсунувся у боки місяць. А був же яким тонесеньким, ніби тендітним пензликом виведений.
Все стереже його маленька найближча зіронька, мабуть, і не помічає, що він уже не такий окреслений і юний.
А хмари стоять - ні одного руху, мов заніміли перед чимось.
А он недалечко ще одна зірка видніє. Вона підійшла до місяця ще ближче від тієї спокійної ясної єдиноньки, але світить не так яскраво. Мабуть, сяєво її все у собі, обгорнуте якоюсь тугою.
І певно, глибокою...

Copyright ©2008 Tamara Hanenko

ЛИСТ

Це було так несподівано, враз, як травневий дощ.
Розносячи пошту, вона завжди натискала кнопку дзвінка на дверях цієї квартири, якщо приходив лист. Про таку послугу її просила ошатна бабуся, господарка квартири. Дівчина із задоволенням дарувала їй цю крихту турюоти.

ПЕРШЕ РІЗДВО

Різдво. Дощ. Почалася ранкова служба. Нудне і монотонне говоріння священика. До позіхання бездоганні наряди дам. Святі вирази обличь і мирські, ласі до пліток, позирки. Життя ледь-ледь тремтить у мерехтливих вогнях зелених прибраних ялинок, у світлі лілових мозаїк на вікнах чудового храму.

МЕТЕЛИК

Я метелик.Не дмухайте на мене вітром занадто.Знаєте, як важко тримати баланс метелику, тоненькому, граційному, з барвистими, візерунчастими, ледь не прозорими крильцями.
Він не може летіти постійно проти вітру, він - занадто легкий. Змагання з вітром - не його призначення. Він - тільки краса.

Крихтою хліба годую голуба із пустої руки душі. Він ситий і веселий. І мені тепло, коли крізь мене проходить музика його голосу. Серце ж виконує накази розуму. Голуб тікає. Можливо він зірка? А може... ангел...

Люди навколо перетворюються на безумний натовп, що топче мене. Вони вже давно обридли, заважають та дратують, але я не можу позбутися їхнього оточення.
Я така ж, як вони.
Комусь обридла я, йому вже не під силу бачити мене, але він не жене мене і не йде сам.

Черговий травневий день... Сонячний... Він не передвіщував нічого особливого. Щоправда перед ним були довготривалі сумні і сірі дощові тижні. Може, цим він і відрізнявся від інших. Був жаданим і довгоочікуваним.