Знаєте, ЯК я завжди мріяла писати?

8.05.08 17:45

Ти не розумієш, що з тобою діється... Ти просто відчуваєш невидиму нитку, яка пов'язує тебе з цією людиною, і усе... Спочатку це почуття подобалося, тому що на якийсь час ти зміг відчути себе живим, серце розтопилося, переставши бути кам'яним... трохи... Тобі хотілося усього лише трохи бути живим, усього лише трохи живіше, ніж був, - і ця людина вдихнула в твоє серце цю крапельку життя, і ти зрадів цій крапельці, як пустеля радіє дощику... Тобі хотілося усього лише маленького полегшення, хоч ненадовго, - усього лише трохи подихати свіжим повітрям, ковтнути його хоч ненадовго!..

Книга,яка зачаровує, примушує поринути у її світ, задуматися над світом власним, подивитися на нього яснішим поглядом зі сторони. Хоча і цих слів замало, щоб описати всю глибину проблеми, висвітленої у книзі “Le journal intime de Benjamin Lorca” французького письменника Арно Катрін.

В моєму серці лежало зернятко. Я сама навіть не знала, чиє воно, для кого, і коли його треба буде посадити...
Я навіть не знала, що з нього виросте, і чи прийменться воно взагалі. Колись давно мені сказали, що до нього треба дуже бережно ставитись, піклуватись кожну хвилинку, захищати від негоди, і тоді тільки воно зможе прорости. Поряд із паростком не можна підвищувати голос, не можна говорити нехороші слова, зачепити ненароком - це може непоправно зашкодити...

Одного дня вона зрозуміла,що може любити,любити по-справжньому.Але кричала,що кохання не існує,нагадувала собі,що це лише миттєвий прилив емоцій , пристрасть,яка уже за мить зникне.Тоді доведеться залишитись наодинці із болем,із зрадою,із кривавою діркою,яка з'явилась якраз там,де раніше було серце.Бо любові їй хотілось такої,щоб тяглась довжиною у вічність,а не була спалахом,

ДУМКИ В ГОЛОС…
Неможливо повернути час назад. Якщо не зробити чогось вчасно, то не зробиш цього ніколи. Неможливо заставити годинникові стрілки рухатись в протилежному напрямку. Час іде вперед. Не зупиняється…
Перед очима виникають картинки з минулого. Запитання – «Чому?».

Така собі цікава штука… ніби просто «вибір», або не просто «Вибір»…
Коли як, але завжди присутній у кожному житті…
Всередині кожного з нас – два вовки, білий і чорний. І перемагає завжди той, якого ми годуємо… ось це і є вибір. Він завжди внутрішній, завжди всередині нас. Як би на нього не впливали зовні, чи намагалися зробити за нас він завжди особистий…
Найвища свобода – свобода робити вибір… свобода ДЛЯ, а не ВІД…
Головна і єдина ознака правильного вибору – віра у нього. Вибір «між» завжди породжує сумніви у правильності і тільки вибір «для» не потребує підтверджень…

Напівтемна кімната… Горнятко міцної кави і сигарети… Улюблена музика звучить так тихо, як ніколи… На очі навертаються сльози… Ні. Не буду плакати. Не буду. Я сильна… Я… Я одна… Одна…?! Ні. Не може бути!