... і як тебе забути?
Мацко Ірина — 11/06/2008 - 16:14
... і як тебе забути?
І як тебе тепер забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
Я ще ніколи не пила.
Ліна Костенко
Осінь. Місто. Небо затягнуте сірим простирадлом сіє на землю дрібненький дощ. А він наче навшпиньках моросить по домах, тротуарах, дорогах, забирається мокрими краплями людям за ковнір.
Любов
Лесь Щасливий — 25/05/2008 - 12:54
Кожна людина в світі любила, любить або ще буде любити, незалежно від віку і статі. Любов — це невід’ємна частинка меню життя. Там так само є Ненависть, Сльози, Злість, Надія, Віра. Але саме Любов є найбільш вживаним серед людей. Це як солодке гарне вино. Люди із великим задоволенням п’ють його, в різних мірах і в різних цілях.
Будиночок із гральних карт
Варвара Серафим — 13/05/2008 - 18:32
Я будувала будиночок із гральних карт. Чотири місяці вправлялася у роботі будівельника. Купила щонайдорожчі і щонайбільше карт всіляких різних. Рожевих, фіолетових, синеньких, яскравих, сірих непомітних.
Правда про весну
Варвара Серафим — 13/05/2008 - 18:29
Я не хочу писати про весну! Про цю брудну заляпану болотом тварюку. Вона спізнилась, не прийшла взагалі. А обіцяла ж!
Болюча весна! Нестерпна! Згадую… Вечір, майже ніч. На календарі найніжніша пора, а тут – сніг по коліна, завірюха.
...Я дуже хочу в листопад.
Варвара Серафим — 13/05/2008 - 18:20
...Я дуже хочу в листопад.
У холодний і вологий, темнющий-претемнющий вечір, коли лише самотні ліхтарі освітлюють дорогу, повертатися додому.
Під парасолею. Скулившись від холоду і, напевне, підвищеної температури.
Плутанина життя.
Tamara — 7/05/2008 - 18:50
...а люди в ньому міняються.
Містик.
Мені снилися твої палкі обійми, пестощі, поцілунки. А потім у сні з’явився мій малесенький син з бархатистими карими очима і постукав у двері, а коли я підбігла, дивився трохи знічено на маминого гостя. І поки я щось виясняла з дитячими проблемами, якими прийшов поділитися мій золотокудрий ангелик, ти десь зник...
Загублені листи
Вітер Ірина — 6/05/2008 - 22:14
Час занадто швидко пливе, та маленькі шматочки мене і тебе ще зосталися у цьому чорно-білому світі. І наші показники - теплі вуста, що розчинялись з вечоровим небом і мерехтливими зірками споконвіків. Наша пам'ять - наша зрада, яка зодягає кожен світанок у райські кольори суму і самоти. Але ми живі.
А час минає,а час минає.Дідько,його ж не повернуть!
Стах_Лисиця — 1/04/2008 - 12:40
Ото ж бо й воно,до Незалежного Оцінювання Знань залишилось менше трьох тижнів,а це рівносильно нічому.Волосся стає дибки лише при страшній(ну просто страшенній)думці,