Дивлюся у вікно. Усередині подвійної рами борсається жук. І як він туди забрався?

І той Місяць, схожий на недосяжний шматок сирного пирога, який заховали до темної кімнати від малої дитини, аби не переїдала солодкого... І цей дощ, який потрохи накрапає до моєї кишені, неначе не помічаючи, що я – насправді єдина у цьому місті, хто його поважає і чекає тими нестерпними спекотними днями та вечорами...

Я думала, ти зможеш розбудити ту пташку, яка давно вже заснула, хоч вже і не бачить кольорових снів...

Дві птахи. Твір видалено. Твір видалено. Твір видалено. Твір видалено. Твір видалено. Твір видалено.

«Мій любий, ДИКТАТОРЕ!

Присвячується моєму другові
Мужецькому Андрію (WEG’у)

Дивися, як гарно падає сніг!!! Та ні, не там, дурненький. Не за вікном. А у мене в серці, не бачиш? Такі прикольні сніжинки - такі білі, такі пухнасті! Як не бачиш? Подивись на моє серце. Чекай, я зніму ліфчик... Ти ж не вмієш бачити наскрізь?...%:=\\_+*))

Дивися, як гарно падає сніг! Правда? Я так люблю ці дивовижні сніжинки! Але не треба мене ними розбещувати. Мені подобається коли вони приходять несподівано, без попередження і не дуже часто, коли вони просто падають з неба на голову, як диво. Як тепер. Як ти.

Милий мій янголе, ти знаєш найпалкіші мої таємниці та захищаєш найдрібнішу часточку моєї душі. Один порух твоїх зіниць і збудеться будь-яка мрія.

Знайди мене.

... ранок. Ти прокидаєшся.
Я поруч. Хоч ми давно вже не разом. Просто я загубилась. Чи ти зник?
Але я ...
... у воді якою ти вмиваєшся.
Ти бачиш? У дзеркалі я поряд тебе, отам за плечем. Я зігріваю його своїм подихом, чуєш?

Груша.

Нога у білій лаковній туфлі ступила у густу зелену траву назустріч їй. Враз нахлинули спогади.

Зима була холодна та сніжна того року, а було це так давно. Мені було всього дванадцять. Я підійшла до неї, вона навіть не здригнулась, та для мене це була безмовна подруга.