Вона знову тихо йшла собі алеями центрального парку. Посміхалася сірим хмарам над головою, милувалася майже вже позбавленими листя деревами. Навколо неї розтікався мільйонами блискіток сірий вологий асфальт, щедро прикрашений кимсь килимом з жовтого пожухлого листя.

Залишаться одна секунда. Пролітає перед очима все життя. Зі всіма його проявами, хорошими.... і незовсім. Та вже нічого змінити не в стані... Бо що таке секунда до кінця...
І отак дивним чином, всього лиш за одну секунду завершується все... Все до чого прагнеш, на що сподіваєшся, до чого йдеш... І немає вже часу на роздуми, на виправлення.
Відразу до голови приходять думки про те, скільки невстигнуто, не зроблено.., скільки твоїх мрій та бажань так і не побачили цей світ..

Життя… А що це? В чому суть? Де сенс?
Сотні питань… Сотні відповідей… Сотні людей…питань…думок…
Все то невпинною круговертю кожного дня кружляє навколо. Хтось думає про то.. Хтось просто пропускає повз… А дехто під тиском скаженої круговерті питань, відповідей… думок не може дихати… Вони стискають голову мідним обручем, перекривають дихання, не дають доступу світові до свідомості.. нестача кисню…нестача світла…

Як скиглить море, спалене обрієм, крізь струни тривоги знову просочується сміливий жаль. Не варто згадувати те що минулось, але сьогодні дорога здається такою широкою, ти серед неї непомітною, а ніч забирає твої руки, заглиблює їх у нестримний холод.

Так, гроші в людському суспільстві виникли як універсальний еквівалент у процесі товарного обміну. Але процес товарного обміну настільки захлеснув наше суспільство, що гроші стали претендувати на роль універсального мірила життєвих цінностей і здобутків.

Як добре, коли обставини дозволяють іти додому не поспішаючи. Не так, як вранці на роботу (бігти із циферблатом наручного годинника перед очима), а саме йти. Йти повільним кроком, всмоктуючи поглядом усі ті чудеса, повз які мусив сліпо пронестися вранці.

Вчора обговорювали... Ні, не так. Вчора "перемивали кісточки" одних спільних знайомих. З якого приводу?

Можливо, колись-то цю ситуацію візьмуть на озброєння скульптори й дизайнери. Дадуть їй назву й зроблять одним із своїх професійних прийомів. Цілком імовірно, що цей професійний прийом пошириться настільки, що навіть дратуватиме своєю банальністю.

Що дає нам уявлення про жахи війни? Нам, народженим у мирний час? Книжки й кіно про війну і німців? Так, але лише певною мірою. Гігантські монументи на курганах та крутих берегах? Аж ніяк!

Коли я побачив цю в минулому поганульку через тридцять років після нашої останньої зустрічі, я був просто вражений...