Нікому не потрібна меланхолійність
Диво... — 26/01/2009 - 21:36
Я люблю дощ. Але теплий. Коли його струмки гріють холодні сльози.
Сьогодні крига вкрила все.
Булочки зі скоринкою, асфальт зі скоринкою...
Булочки зі скоринкою шкідливі. Для здоров'я (фізичного?).
Асфальт зі скоринкою теж не дуже корисний. Тягне до землі, все стає приземленим, мокрим і гидким... ( якщо вдало впасти, все буде просто мокрим і негидким)
Хтось вичавив зубну пасту на дерева. Вони вкриті білим нальотом, не схожим на казковий пухкий сніг. Термін придатності пасти вийшов, тому на вулиці пахне якось мертвою зимою...
Імпресіонізм
Магдан Ліна — 4/01/2009 - 19:38
Відчуваєш, як останні промені сонця ніжно лоскочуть обличчя? Так, ніби прощаються назавжди. Але ж завтра прийде? Скажи мені, завтра прийде? Мовчиш.... Я розумію... Що тобі, там, на небі? Для тебе, кожен день - Сьогодні.Відчуваєш вітер?
Передноворічна маршрутка
Lana — 3/01/2009 - 19:22
Що везуть у маршрутках в передноворічний вечір? Я знаю. Бо я їхала у цьому, вщент переповненому, незамінимому транспортному засобі. Везуть торти, маленькі ялинки, іграшки і дощик, крила ангела для виступу і костюми снігурок і зайчиків, а ще ковбасу, що пахне часником і апельсини, що пахнуть новим роком. Раз-у-раз дзвонять морбілки і говорять притуляючи іх до вуха з великою трудністю, через тисняву, майже те саме: "Скоро буду, де ти? " " Купив", "Давай".
Кукінг – суто творчий процес. А все таки процес. Тому будьте готові, що рано чи пізно вам доведеться почитати ці поради, щоб приготувати суп ( з пакетику, звичайно),
котлети (так, так, заморожені) і якийсь коктейль (найближче відділення аптеки ;)
Ну до всього того ми перейдемо дещо пізніше, а поки сконцентруємось на десерті.
Біла мука. 300 грам. Досить? Ну тоді візьміть її. Обережно! Та не дихайте ви! Зараз розлетиться!!!
Фу, ви шо, в дитинстві мамі не допомагали? Та обережно ж, муку набирайте. Не руками! Ложкою! Стаканом! Пустим стаканом!!!
Комусь це треба
Диво... — 12/12/2008 - 01:07
Кульки на ялинці виглядають цілком природно – як родзинки у кексах, як бардак на столі, як словник з української мови на 250 000 слів. І якщо словник має бути на столі завжди
( як і бардак!), то кульки на зеленавому тлі виглядають органічно виключно під Новий рік.
Та нашо я вам про ті кульки пишу?!
Висять вони собі біля одної милої крамнички біля театру – хай висять. Не чіпайте. От якби ви собі висіли – чи було б вам приємно, якщо б всі надмірно піклувались про вас? Ні, то відліпіться від кульок!
Чекай не мене, Місяцю мій!
Анютка Петрів — 7/12/2008 - 20:56
Хотіла я одного разу піти в світ за очі. Та мене «щось» стримало. Якщо чесно, то я до сих пір не усвідомлюю чого твої очі мене стримали. Чого вони мені тоді правду сказали? І я залишилась. Та не на довго. Лише на два роки, а тоді й поїхала. итии тоді до мене прийшов твій лист. Він був справжньою несподіванкою для мене. Та я до сих пір пам’ятаю весь його зміст. От пишеш ти:
«Привіт, моє Сонце! Відколи ти поїхала від мене, я не всміхався жодній дівчині. Ти мабуть мені не віриш. Та я правду тобі пишу.
Останнє есе на порозі Вічності
Оля Ярмуш — 5/12/2008 - 15:51
Може, безвість віків поховає мене,
може, юний аскет покохає мене,
може, я понесу у долонях вогонь,
може, я напишу вам останнє есе,
може, безвість впаде у ковчеги долонь,
а юний аскет свою душу спасе.
Тільки я вже спішу в світлосонячний рай,
перевтілившись в ніч, наливаю всім чай,
і лечу над земним лазурованим блюдцем,
що з орбіти грозиться вчергове зійти,
і розлого бездумно наді мною сміються
неіснуючих гномів шоколадні світи.
Ось і гавань, і пристань, і тріумф пірамід,
і фінал всіх земних й позаземних корид.
Я прощаюся з тим, що було при мені-
Прощальний лист
Анютка Петрів — 3/12/2008 - 16:19
"Ти інколи просто нестерпний. Щось бурмотиш собі під ніс, робиш вигляд, що тобі нічого не подобається, кричиш не лише на мене, а й на усіх оточуючих… Ти ніколи не говориш мені слова любові і кажеш, що це не потрібно, що це лише засмічує нашу і без того сильну любов. А мені так хочеться почути від тебе бодай половину слова «кохаю». Я б одразу все зрозуміла та пробачила тобі усі образи, недоспані ночі, скандали… Хоча ти дуже рідко кричиш. А якщо таке трапляється, то ти виливаєш на мене усі образи та весь свій сум, а вони у тебе можуть накопичуватись місяцями. Я вже звикла до цього.
Про любов?
Диво... — 23/11/2008 - 22:57
У кожного є свої капці.
У вас нема?!
Ану купіть собі швидко – а то мої слова здадуться вам не приклеєними до дійсності!
Так от. Є у вас капці. Красиві? Теплі? Махрові? Припустимо, саме такими вони і є.
Зранку – сьогодні, зовсім недавно – я спросоння натягла чужі капці і спокійнісінько почалапала до ванної. Ї
Жодних докорів сумління, скажу я вам.
Пробач, володарю капців! Так вийшло.
У кожної є свій Принц.
А в мене нема. Ще не купила. От буду час – обов’язково виберусь до Піраміди, чи краще – ІКЕА, і підберу собі щось на зиму. Але я не про те.