Зелена кімната
Vert Efner — 28/04/2009 - 18:33
У такому незвично-далекому для нас виді спорту, як серфінг є поняття, що називається «зелена кімната». Для них серверів це місце, куди хочеться повертатись ще і ще – під гребенем хвилі.
У кожного з нас є своя «зелена кімната» у яку ми так ріlко потрапляємо, а ще рідше впускаємо туди когось іншого. Неначе боїмось показати, чи сказати щось, чого від нас не очікують, чи, ще страшніше – те чого ми справді хочемо. Ми так пильно оберігаємо її, що з часом забуваємо, навіщо ми це робимо.
Темне суспільство
olvia — 23/03/2009 - 11:10
Чорний колір – це дуже гарний колір. Він король елегантності. Він виражає найбільш стійкі почуття. Хоч не схожий по своїй ідеї на квітку, та чорна троянда вважається найгарнішою серед всіх інших квітів.
Першим кольором який з’явився, був саме чорний. Колір космічного простору та темного майбутнього. Воно темне власне не тому, що воно негативне, воно темне тому що невідоме, але досконале.
Дорога вислана чорними блоками, давно. Здебільшого ці блоки трохи посіріли від пилу. Та в деяких місцях все ще тримають свій темний чорний колір.
Бризки, буруни, шматочки криги,
Стогін хвиль і сонце поколінь.
А душа моя - подібна бригу!
А душа моя - безмежна щира синь!
В затінках дівчат-квіток блукаю
І шукаю час своїх утрат.
Надлюдина в надземлі – чи раю?
Лиш буденність – мій одвічний кат!
Яблуко спокуси – моє серце,
А п’янке вино – то кров моя.
Натяк, світло, тінь, кохання рветься.
Море стало рідним, як земля.
На шляху до зрадниці-Ітаки
Голос мій – то знак сирен чи фей.
А вітрила – як струна! Дарма ти
Не заграв мені пісень, Орфей!
Мої хвилі – музика гітари,
Що будила сонця мандарин.
Зрікаючись
Любові, пестиш
Мої страхи —
Нехай жевріють!
Зливаючись
В єдиний всесвіт,
Старі дахи
Під снігом сніють...
Заснули,
Втомлені двобоєм,
На лицях —
Хтивих масок тінь.
Минуле —
Вкрадено тобою.
Ти — вбивця
Мрійних сновидінь!
Опівнічні пастки для слухняних дівчаток
Li-Tium — 18/02/2009 - 02:44
Прихованих бажань
Нічний кажан
Летить у пастку
Ясного місяця.
Тріпоче крилами,
Знесилено,
В тенетах ласки.
Тішиться
В обіймах неземної втоми.
Сліпучий пломінь –
Бажань потоки –
Не збороть…
Зіп’є до дна із твоїх рук
Нічну зорю –
Її любовні соки,
Твою розріжуть плоть
Темним потоком.
ВІЛЬНИМ ЖУРНАЛІСТАМ
fynzik — 30/01/2009 - 02:38
Може досить?
Не те щоб я проти,
Просто якось все, трохи, дістало!
Рамки, правила, обсяг, строки…
Все натхнення нижче ж... упало
Ваш Deadline, та значне «скоротити»
Ріжуть крила навіть наївним орлятам.
Ви віддали, продали, продались!
Ваша гордість десь в п’ятах приспата.
Ні!
Ні!
Ні!
Не забули ви літа,
Коли вдень і вночі – лиш писати!
Коли тема ставала значущим
Засобом правду сказати.
Перестануть ламатися крила,
Коли ми всі відчинимо шухляди,
І дістанемо чернетки з архівів –
І не буде в газетах реклами!
Наздоганяючи вічність
Консуело — 27/10/2008 - 11:24
Катастрофами міряти час
на прощання - палити мости...
Утікаючи - не втекти.
Зовсім скоро не стане НАС.
Припинити стару війну,
поділити любов на всіх...
Хтось, можливо, не вірить в сніг,
дехто - марно чекає весну.
Перекреслити чорним світ
Не шахрайство -
майстерність рук....
Фальш усмішок, пісень, перук -
Цій комедії - сотні літ.
Заблукати у чорній дірі,
повернутися по слідах...
Шлях до себе - далекий шлях,
Все пробачено нам - ВГОРІ.
Дощі Пандори
CHUCK — 24/09/2008 - 00:50
Мої криниці сліз по вінця повні.
Минула щедра злива нових бід.
Притихло все довкола і назовні,
Потягло свіжістю тверезих літ.
Розбавлений води брудної током,
Часу струмок виходить з берегів.
І дух мій збоку в одежині мокрій,
Приймає спиною удари всіх вітрів.
Свавілля долі стомленому тілу,
Всудило болю неоплатний пай.
До пуду солі, що воно вже з'їло,
Досипле ще біди по самий край.
Немов смиренно стихло все раптово,
Принишкло, затаїло свій процес.
Пропали скорби й співчуття промови.
Їх джерела разючий запах щез.
Невже скінчились дні гіркого горя?..
Пам'яті покійного Чака Шульдінера і гурту "DEATH" присвячується
CHUCK — 23/09/2008 - 21:26
Чорний саван вкриває тьмою його душу.
Раптова смерть згасила світло дня в очах.
Кайдани ран тримають тіло непорушно.
Все шкереберть, довкола лише біль і страх.
Потоки крові наситять тихо спраглу землю,
Потрохи стигне в жилах темна рідина.
Останній подих завершить цикл попередніх.
Беззорий погляд врешті досягає дна.
Ще вчора сили і волі повне тіло.
Тліє поволі, йде на поживу хробакам.
Ще пружні мязи, шкіра і це лице безсиле,
Вже облітають мухи, сідають тут і там.
Покрите потом обличчя мертве кривить губи.
Стиснуті пальці немов затислИ життя.
(Розмова з Богом, що це? Християнська порода скаже тобі що це молитва, буддист назве її медитацією, психолог з ними погодиться, науковець відведе погляд, змовчить і забуде, а філософ знайде в тобі співрозмовника - в будь-якому випадку ти залишишся без відповіді. Спитай мене і я скажу, що розмова з Ним це завжди розмова з його телефонним автовідповідачем, записи якого Він забуває прослухати. Не турбуй Його, він зайнята особа.