Малий бешкетник Купідон
За власним вподобанням
Руйнує почуттів кордон,
Породжує бажання.
Він має дозвіл від богів
На зброю, яку носить.
Та знищує не ворогів,
А пустки в душах косить.
Це добра справа. Молодець!
Якби ж не дивна вдача…
Цей самовідданий стрілець
Із старця робить мачо,
Із жінки – еталон краси,
А з чоловіка – диво,
Що здатне все здолать, знести,
Кохать і жить красиво.
Він, мабуть, має на меті,
Пустуючи, стріляти.
Тому ми бачимо в житті,
Що можна всіх кохати.
людина з ноутом
Женчик Журер — 30/01/2010 - 01:53
Бути мені чи не бути
Людиною із ноутбуком?
Бути мені чи не бути
Людиною із ноутбуком?
Бути мені чи не бути
Людиною із ноутбуком?
Бути мені чи не бути
Людиною із ноутбуком?
Мамо, купи мені ноутбук,
Мамо, я захворів на свободу!
Я маю можливості пальцями рук
Змінювати всесвітню погоду.
Це лячно звучатиме , проте знай,
СБУ дихає нам у спину.
Після того,як я ломанув сайт
Довбаного кабміну
Все,що потрібне мені для життя –
Постійний доступ до Інтернету.
Ма, зрозумій,я – не гультяй.
Я користуюсь моментом.
У мене зовсім нема грошей,
Далеко до вісімнадцяти.
Голяндрас
Василь Триндюк — 29/01/2010 - 16:59
Дивився я, оце, вчора пізно увечері телевізор та й наскочив на передачу про американських нудистів.
-А це, Федько, аж зовсім не ті, що розмовами нудячи нудоту серед слухачів розводять. Це ті, що голяндрасом, там, по різним пляжам та приватним володінням сновигають. Пойняв? Отож.
Заціловане собайло
Василь Триндюк — 27/01/2010 - 13:19
Он у Японії є така традиція, щоб зустрічати схід чи захід сонця. Й, сідають собі, ото, самураї та самурайчики…
-Та не сараї та сарайчики, Хведька. Самурай-бо, то такий середньовічний японський лицар… Вони ж не те, що ти, лушпайка, -як жінка твоя каже-, а таки ли-ца-рі. Це тобі не на Паску в покинутому заготконторою лабазі разом із бригадировим цапом самженятиною розговлятися й свіжим паруючим драже причащатися…
Тарганяка
Василь Триндюк — 25/01/2010 - 09:49
-От ти, Сашко, вибач, звичайно, але так напористо колупаючи носа можна й... постраждалим стати!
-Отакої, вже, Дядьвась, і козопулів поганяти вже не даєте?
-Та, хоч на дерть, ти, їх там постав, мені що? Тільки тайну цю не розкривай усій бригаді за обідом, бо апетиту твої буріння аж зовсім не додають, а навпаки, стає дуже помітно, що фізія твоя, хоч би одну цеглиночку, та й просить. І тут вже не до їжі. Така кричучо моляча пика поряд і купа цегли недалечко клично маячить...
-Та я більш не буду. А, Ви, й битися одразу.
Незбагнене
Василь Триндюк — 23/01/2010 - 15:32
От часи настали. Таке робиться. Таке робиться. Глобальне глобусу потепління й усілякі там катастрофи, нові хвороби, катаклізми.
-Федька, мовчи. Про клізми іншим разом. Краще спи. Один хрєн нічого не розумієш, тільки беньками витріщаєшся та цигарочки стріляєш.
Білий танець
Василь Триндюк — 21/01/2010 - 19:20
Ото люди такі бувають. Жартуни... Чи западлісти? Хто як називає. А, що? У них це, як така собі, хвороба. От тягне його чи її, й тягне, де б кому щось устругнути... Як, ото, спрага на похмілля чи недержання увісні й наяву... І зовсім нічого не можуть з собою вдіяти. Й, навіть власну рідню для улюбленої справи не жаліють. Та, оце, згадав, тут, я один випадок й саме про такого кадра...
Жив, ото, собі цілком нормальний чолов`яга. Все життя пропрацював механіком у радгоспному гаражу. Майже не пив але, коли вже вип`є... І, пішли з лісу по жарти... Коротше, тепер все буде по-порядку.
ПРО СНІГУРКУ І ТАКСИСТА ВАСЮ
Lana — 21/01/2010 - 00:16
Снігурку підвозив, білу таку, новорічну, наче щойно з гримерки,
Думав із свята, де роздавали дітям цукерки.
Сіроока красуня звабливо з ним говорила,
Васі-таксисту згадались дитячі мрії.
"Ходімо на каву, знайомитись будем,
Додому ще рано, давай кудись підем"
Світилися хтиво вікна готелю-vip:
" Я на роботі сьогодні, тут зупиніть".
Біле хутерко зняла Снігурка, стала жінкою-вамп,
І роздавала принади в світлі спалахів рамп.
В нічному стрип-барі, Снігурку дорого замовляли,
В стрінгах червоних вона танго брудне танцювала.
Розвіялись мрії таксиста-Васі,
Брати по розуму
Василь Триндюк — 14/01/2010 - 16:53
І чого я це розповідаю? Та хочу, щоб ви знали, що ми не одні у Всесвіті. Мене ж, якось були підвезли до себе додому брати по розуму, тобто, -ага-, інопланетяни. Так люб`язненько чимось яскравим у очі мої засвітили. І, тільки –но, хотів їм сказати, що у мене світло впритул душа не приймає, -одразу по фарах чим попало лупешу-, і поплив... А випірнув, уже там, у них. І бачу.... Мамо моя... Да, жисть у нас не здря, як кобиляча ніздря. Коротше, по-порядку.
уривок з роману "До біса заплутана історія" (скоро вийде друком)
oksanagirniak — 12/01/2010 - 10:50
..... Аби дістатися до вулиці ДжорджаВашингтона-Мазепи-братівКличків-КарлаМаркса-батькаМахно № 5890067648673564802431678549035642785643675890648, яка знаходилась на протилежному кінці міста, Вальону і Бойку потрібна була тачка. А так як тачки у них не було, треба було її або купити або позичити у когось, або украсти. Вирішили украсти. Тому довелось піти на автостоянку.
Вибір на автостоянці був невеликий : старі „Жигулі”, потріпані „Москвичі” та іржаві „Волги”.
Михась завередував :
- Не годиться нам, мєнтам, на цьому брухті їздити. Соромно.