Таке п'янке, таке спекотне літо (Париж, 1994)
Варвара Серафим — 13/04/2009 - 14:07
Збірка: В шухляду
Вона любила отак сидіти ввечері біля вікна і дивитися на Сену. Річка біля її дому текла неквапливо, наче загіпнотизована. І настрій після цілоденної біганини ставав таким же спокійним і повільно плинним. Незважаючи на те, що жила майже в епіцентрі міста, на вулиці було тихо, чого й добивалася, не шкодуючи грошей на оренду помешкання.
Нічне місто виблискувало ліхтарями та напіввідчиненими вікнами, танцювало танго із ніжним серпанком вечірнього туману. Марі курила цигарку і втішалася хвилинами спокою, які так нечасто дарував їй Господь.
Здається, усе встигла, нічого не забула. Відпрацювала як навіжена на тижні моди в Мілані, з’їздила в Москву на презентацію фільму за її участі, пообідала із пані та паном Борте, замовила в ресторані вечерю з доставкою на дім...
Тепер залишалося тільки чекати... А це не так уже й просто, якщо врахувати те, що Марі завжди контролювала ситуацію. А тут не могла. Почувалася вкрай пасивно і не войовничо. Не так, як завжди.
Година, дві, три – це не мало значення. Марі не відчувала часу в тому розумінні, як розуміють це звичайні люди. Бути коханкою – нелегкий хрест і не надто почесний. Доводиться терпіти раптові примхи дружини, погоджуватися на стосунки тривалістю у дві години. І потім, у короткі літні ночі, поміж подіумом та знімальним майданчиком, торкатися свого тіла там, де торкався він, і так, як вміє тільки він.
Неосвітлена кімната втопилася у сутінках. Один за одним згасали вогні у вікнах старовинних будинків. Залишилися лише ліхтарі. І Сена. І жінка із цигаркою в самотньому вікні.
Вечерю, приготовану найкращим шеф-кухарем Парижа, недбало поставила у холодильник. Бо ніколи не вечеряла наодинці. Тим паче ввечері, коли згідно із дієтою, потрібно було утриматися від споживання їжі. Байдуже скинула із себе вишукану сукню, і спробувала заснути в розкішному ліжку для двох.
***
П’єр катастрофічно не встигав. Конкретно в ці мить, день, тиждень, рік. Він розривався між коханою Мадлен і не менш коханою Марі, між роботою на штати та проектом у рідній країні. Не встигав зателефонувати у бюро патентування і зареєструвати нову торгову марку, не мав часу на усі ті непотрібні виставки та презентації, на які тягала дружина, і на високу моду, якою захоплювалася коханка.
Чогось чи когось із цього списку потрібно позбутися. Він давно допускав схожі думки, проте лише сьогодні вони оформилися у конкретне рішення. Вирішив мислити логічно – на те він і чоловік, щоб не припускатися помилок, на які штовхає надмір емоцій. Першою у списку пріоритетів П’єра була робота. Хорошою посадою у французькому дизайнерському агентстві не можна нехтувати. Саме тут юний випускник італійського університету виборов своє перше і відразу високооплачуване місце праці. Виборов у прямому значенні цього слова, адже на одне місце претендувало не менш ніж двадцять осіб, серед яких були і фахівці з великим стажем роботи. Креативне мислення, вміння знайти вихід із складних творчих ситуацій, непіддатливість до усяких стрес-тестів – ось і все, що у нього тоді було. А, як виявилося пізніше, більше нічого й не треба. Хіба ще трохи божевілля, щоб так, як Оскар Уайльд, свій талант вкласти у творчість, а геній – у життя.
Пропозиція зі штатів та власна справа теж поза конкуренцією. Залишаються жінки. Юний П’єр, мабуть і не вагався б. Вибрав би Марі, та й бог з нею, із тією Мадлен. Вона хоч гарна і розумна, проте особливою фантазією похвалитися не могла. Проте П’єр-чоловік дуже добре знав ціну дружби, і вагу моментів, прожитих разом...
Якби ж тоді все склалося по-іншому... Може й не виникло б межової ситуації сьогодні. Якось він сів за кермо у нетверезому стані. Нічого серйозного, декілька чарок коньяку, та й усього. Але чи через те, що випив упроголодь, чи тому, що почувався втомленим після 16-годинного робочого дня, запізно зреагував на попереджувальний знак „крутий поворот” на дорозі, в результаті чого дружина втратила дитину на 8-му місяці вагітності. І більше завагітніти не могла.
А в них вже все було напоготові: крихітне ліжечко у маленькій кімнатці, що межувала зі спальнею, спеціалізована література із догляду за дитиною, пелюшки, подушечки, іграшки... Рекомендації десятків подруг „що, як, до чого, коли купати, коли пеленати, які вимоги до нянечки”... Навіть книгу імен купили, бо не могли вирішити, кого чекають, Франсуа чи Францішека.
Трохи почувався винним. З часом те почуття притуплювалося, а іноді навпаки. Відтоді мало що змінилося. Хіба що почав уважніше ставитися до Мадлен, виконувати усілякі її забаганки. Хоч, до честі дружини сказано, вона в усьому мала міру, і не вимагала купувати дурниці чи вдаватися в сумнівні авантюри. У тридцять п’ять зрозумів, що потребує дитини, дзвінкого сміху у вітальні, хлопчака щоб щось разом майструвати на дозвіллі чи дівчатко, яке б хвалилося першою в житті засмаженою яєчнею з беконом.
Він на життєвому шляху зустрічав різних жінок, і декого з них таки вдавалося затягти в ліжко, чи затягали його. Якщо спробувати якось зібрати основні ознаки його коханок, то це буде така собі зваблива краля, блондинка або ж русявка, із пухкими чуттєвими вустами, грайливим характером, трохи наївна, добра і зовсім не меркантильна. Як Мадлен...
Всі вони, крім десятка переваг, мали один суттєвий, на думку П’єра, недолік – мріяли лише про принца на білому коні і про обручку на безіменному пальці. Закінчення кар’єри освітянина, медика, юриста мали б покласти початок щасливого забезпеченого життя гарної дружини багатого чоловіка. Таким непродуктивним елементам не місце в сучасному суспільстві, був переконаний чоловік. Платники податків і уряд дбають про їхній добробут, навзамін не отримуючи нічого, крім зростання потреб і все більшого розвою культури споживацтва. Тому П’єрові романи тривали зазвичай не довше одного місяця – саме стільки часу потрібно, щоб дізнатися про людину рівно стільки, щоб не розчаруватися в ній, і піти, залишивши в серцях обох теплі спогади.
Що ж до Марі... Думки побрели у забороненому напрямку... Всі п’ять років, що тривали їхні стосунки, він ніби щоразу наново її пізнавав. Оцінював жінку іншими категоріями, аніж попередніх партнерок. Сильна, незалежна, свободолюбива, примхлива, свавільна. Зваблива, нестримна, шалена, вразлива. Гаряча, холодна, солодка, гірка, п’янка...
Вона не прощає і не просить прощення. Не йде на поступки, не розмінює себе на дрібниці. Якщо має мету досягає її, не принижуючись, не плазуючи. Якось був свідком того, як відмовилася від дуже вигідного контракту лише через те, що майбутній шеф безцеремонно обійняв її за талію. В його світі це могло б означати крах кар’єри. У її – початок нового, не менш вигідного проекту.
Не ризикував пропонувати їй руки і серця. Бо якби міг, то не гаючись подав би на розлучення. Вона ж не дозволяла. Це було помітно у поглядах, жестах, під час розмови. Вони ніколи цілеспрямовано не говорили про майбутнє, адже знав, що Марі вважає шлюб – пережитком минулого, а чоловіка, від якого погодилась мати дитину, поки не знайшла. Не хотів ризикувати ідеальними стосунками заради неідеального майбутнього, яке міг їй запропонувати.
Знову все складно. Кар’єра, що поза конкуренцією. Дружина, яку не мав морального права залишити, і коханка, від почуттів до якої паморочилася голова і швидше починало битися серце...