Переходжу на особистості
Диво... — 24/03/2009 - 02:07
Підбори гудуть бруківкою
І чується шелест спідниці.
Усе віддадуть залицяльники –
Перед тобою ниці.
Змах помади отруйної
Для їхніх очей пожадливих.
Слово – одне, улюблене,
І всі вони тихі равлики.
Вії забралом щетиняться,
Кутні готові вкусити –
Вона захотіла видовища,
За посмішку – ви вже квити.
Волосся, як німб, виблискує,
Легке, мов клаптики ситцю.
Корона – брухт і непотріб,
У неї вже 10 принців.
Крива намальованих губок,
Що солодко пахнуть м’ятою.
Цілує зухвало при зустрічі,
Цілує серця залатані.
А я натягаю чоботи
Гумові, ті, що з сердечками.
І в джинсах стрибаю зі сходів,
Нахабно і навіть безпечно.
Вуста на вітру порепані –
Цілую холоне повітря.
Знаєш, я теж пахну м’ятою,
І щось дзвенить у макітрі.
Я граю лише не в ноти
Й біжу на червоне світло.
Волосся сплелося Горгоною
Медузою – сплелось у повітрі.
Я намалюю губи,
Коли побіжу ескалатором.
А потім забуду, що леді
Ніколи не лаються матами ;)
Дівоча пам’ять, а грець би їй!
Забула „стрельнуть” очами...
Забула зробити вигляд
Загадки, кокетки-дами.
Забула, що у спідниці
Незручно з’їжджати сходами.
Забула! Пробачте, милі,
Побачте, неволі господарі...
Забула стати стервозною,
Забула, що вже не читають
В метро романи ліриків,
Та й ліриків вже немає...