Це точно! ;-)

ТАК ОН ВОНО ЩО!!!!! ://///////

Так, на форумі потрібно окремо зареєструватись.

"Однак не можу зрозуміти одну річ - чому народ Глоси такий пасивний? Де поділись активні дописувачі? Закликаю всіх - гайда на форум!"

Пасивність - це наслідок не зацікавленості в темах. Гарно було б підняти якусь тему, про яку хотілося б вести дискусію. Я тут зовсім "новочок", але не бачу сильних почувань у віршуванні. Вбільшости, або хочуть правильно "ритмічно" писати, або писати підставкою слів, які нічого нікому не додають. Така собі "гущавина не зрозумілости". Де-не-де з'являється вірш, який має гарну думку, але писаний "накиданими словами." Так любо взяти до рук збірочку Олександра Степаненка. Кожний вірш проникнутий душевною емоцією, особливо любов'ю до України. Де ж поділося те почуття серед тутешніх молодих людей , які пишуть?
Ось один з його коротеньких віршів, а як багато сказано в ньому.

Сумні Паралелі

Я на канікулах, у червні,
Побачив на колгоспній фермі,
Як там корівок ображають-
Бо бачте норов "дивний" мають-
В багні стояти не бажають,
Ревуть-благають їсти, пити,
Охочі ж є лиш їх доїти.
Отак, дивлюсь, і Україна,
Мов та колгоспна худобина:
Всі щось від неї винагають,
Натомість тільки лають, лають.

Олександр був ще підлітком, а вже бачив всі правдиві вади на його рідній землі. І про це він писав.

Шановна Консуело,

Дякую за відгук. Мабуть я не зрозуміла ідеї створення цього форуму. Приняла його як спілкування , виходить що це не те. Дуже вибачаюсь. А щодо вашої репліки за Степаненка, не згідна з вами. Не є певна чи ви взагалі знаєте про цю дитину, сироту, який мав "гріх" любити Україну. Бачите, він мабуть не знав, що його вірші ,в декого, викличуть "алергію".
Таке вражіння ,що вас нудить і від Шевченка, Лесі Українки, та інших класиків.
Мабуть тут не є місце для дискусії, тому обіцяю не заходити на цей форум.
Бувайте здорові і не хворійте!

mictuk

Не буду з вами сперечатись за класиків. Для мене це література з великої літери. Решта ,це забавка у розміщенні слів з римами і без. Нема чого робити, ану давай щось втну.
Просто хочу подати спростовання за Олександра. Ніхто його не бив і він , дякувати Богу, живий. Ось коротенько про нього-
------------------------------------------------------

У ПОЕЗІЇ

НОВА ЗОРЯ СХОДИТЬ

Український народ багатий талантами. Кожний другий у нас якщо не співак, то поет. У деяких цей Божий дар підноситься до загальнонародного звучання. Таким, зокрема, є молодий слобожанський поет Олександр Степаненко.

Народився він 9 листопада 1984 року. Живе і навчається у Деркачах, що під Харковом. Хоча ще дуже молодий, але вже має складну долю. Можливо, саме вона так вплинула на нього, бо більшість його віршів не по-дитячому дорослі. Багатьом навіть не віриться, що писав їх підліток.

20 РЯДОЧКІВ ПРО УКРАЇНЦІВ

НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕЛЕБАЧЕННІ

Чужі пісні, чуже кіно,

І чужі герої,

Чужа слава і реклама,

Чужі мордобої,

Чужа мова, чужа віра,

Чужі ідеали,

Чужа правда... А своє де?

І сліду не стало.

Під час посту, до Різдва ще,

Новий рік святкують.

Все міцне і все скоромне

П’ють, їдять, жирують.

У РІЗДВО ХРИСТОВЕ світле

Про тигра торочать.

Гороскопами чужими

Голови морочать.

Ще й кричать: “Ми варті жити,

Як в Європі люди”.

Та яке майбутнє може

Бути у Іуди?

З великим жалем довідалася з вікопедії правду про його непердбачену смерть. Ось подаю відомості про Олеся. Щось Україні не щастить. Знамениті письменники, журналісти, музиканти, співаки, комусь заважають. Як прикро таке чути.
---------------------------------------------------

Степаненко Олесь
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Олесь (Олександр) Степаненко народився 9 листопада 1984 р. на Харківщині. Жив, навчався, писав свої вірші у невеличкому містечку Дергачі, недалеко від Харкова. Після закінчення середньої школи став вивчати журналістику у Харківському національному університеті ім. Каразіна. Гроші на навчання тяжкою працею заробляв на цегельному заводі. В лютому 2002 р. невідомі злочинці завдали Олесю тяжкої черепно-мозкової травми. Він довго хворів і в лікарні написав свій «Останній вірш». 29 грудня 2004 р., за нез'ясованих обставин, Олесь Степаненко трагічно загинув під колесами швидкого потяга. «Останній вірш» справді виявився останнім.

Вірші Олеся сповнені болем за долю України. Ось декілька віршів Олеся Степаненка.

ДВІ МОВИ

Я телеканали
По черзі вмикаю.
Мови, що лунають
З сумом зіставляю..[1]

Українська мова
Українців любить.
Російську постійно
Від усіх нас нудить.

Українська мова
Державу будує.
Російська затято
Зроблене руйнує.

Українська мова
Кличе до роботи.
Заклика російська
На страйк із суботи.

Українська мова
Потерпіти годна,
Верещить російська,
Що весь час голодна.

Українська предків
Славних поминає.
Російська їх пам'ять
Брудом обливає.

Українська мова
Чеснотами сяє.
Російська бридоті
І брехні навчає.

Українська прагне
Нам майбутнє дати.
Обіця російська
Нас перестріляти.

Справжні українці
Люблять мову рідну.
Перевертні й зайди?
Ті — окупаційну.
24 серпня 1997 р. (Поетові неповних 13 років!)

9 БЕРЕЗНЯ

Дев’яте березня сьогодні.
Зима надворі ще стоїть.
Зима і на душі у мене,
Їй холодно, вона болить.

Сьогодні свято – народився
В цей день Великий наш Тарас.
Сьогодні із усіх портретів
Очима він питає нас:

Про наше нинішнє, минуле,
Що з нами є, і що було…
А головне, про те, що буде
Про кожне місто і село,

Про нашу рідну Україну,
Про те, як любимо її.
Якою в двадцять першім віці
Вона розквітне на землі.

І я не навчений брехати,
Мовчати сили теж нема,
Признався, що мене і брата
Чекає доленька сумна:

В віках оспіваній природі
Не стане радості життя.
В грибному, ягідному лісі
Ростимуть звалища сміття.

Не стане чистого повітря,
Не буде чистої води,
І квітів польових не буде,
Не буде, скільки не ходи.

І не почує літній ранок
Натхненний голос солов’я,
І на смарагді коло річки
Не розташується сім’я.

Не заспіває «Цвіте терен»
На вечорницях гурт дівчат.
Музики наші і поети
На віки вічні замовчать.

І мови рідної не буде,
Не буде серед інших мов.
Героїв наших і пророків
Знов проклинатимуть і знов.

Не буде Бога в Божім храмі,
Не буде, скільки не молись.
І не розкаже батько сину
За що Кобзар страждав колись.

От буде рай: із скла й бетону,
Асфальту – сіра благодать.
А по усіх телеканалах
Чужинці будуть нас повчать.

І пам’ятником тому раю
Стояти буде «саркофаг»,
А на самій його верхівці
Причеплять знову красний флаг.

І, посміхаючись єхидно
Тарасовим нащадкам, – нам
Історію розкаже нашу
Руськоязичний Кеворкян.[2]

Портрет Шевченка я цілую –
Прости Дідусю, Батьку мій.
Прости, що я тобі дарую
Лиш вбогих віршів кволий рій.

Прости, що я, малий, не годен
Ганьбі оцій покласти край.
Захоплений брудним потоком,
Кочусь як всі в пекельний рай.

Вічная йому пам'ять. Цікаво де є його брат? Їх обох усиновила одна родина. Мушу довідатися більше.

Ну ось, дорога Консуело, і зав'язалася розмова, хоч і і не зразу з "правильної нотки". Відкрите спілкування, це те що потрібно на форумі. Не кажу, що тільки це має тут бути. Всі подані теми Містиком є цікаві і доцільні, а тому і робила спроби влучатися в них. Але бракувало "живого дотику" до осіб ,які беруть тут участь. Не знаю хто модерує цей форум. По кількости програм, думаю ,що Містик. Прекрасно вив'язується з такого завдання.
Абсолютно згідна, що мають бути різні думки. Тільки таким форум робиться цікавим. Вразив ваш підхід до віршів Олеся. Ні, він не копіював почувань класиків. Він сам відчиняв двері класики. Хто знає, як багато книжок вийшло б з під його пера. Мені дуже подобалися його вірші. У них була душа. Ну що ж поробиш, не люблю я "накиданих слів", які називаються гарним словом "верлібр".
Все це, як ви і кажете, залежить від уподобання. Я маю лиш декілька таких писань, просто для того щоб сказати" та і я так можу писати". Це, як Шевченко сказав щодо російської мови, коли писав нею. Навіть, якщо хтось пише таким стилем, там має бути сенс і напрямок. Ось так ,як Василь Стус.

Хоч покоти м'ячем по тій дорозі-
надсадний погляд скинеш за собою-
і ніяк зачепитися на ній.
Там радощі, вже й пам'яті не варті,
там горе в борозні леміш лишило
і ніяк утекти її проклятої,
ні збутися, ні спекатися ні.
Той погар доль, осмалені хрести
знакують путь охлялої вітчизни,
блукає мати битим бойовиськом,
ламає руки, плаче і клене.
Кринице незглибима, доки ще
до тебе воду лляти джерелову,
щоб не всихла. Крові б наточила
зі своїх вен, щоб било джерело.

Глибина думки вражаюча. Ось це ПОЕТ. Багатьом молодим поетам варто вдумуватися в те ,що пишуть. Тоді воно стає цікаве не тільки для себе, а і для читачів , яким вручаються ці писання.

Хм, щось RC відсутній на разі, тож відповім таки знову я:):):)
Для спілкування та обміну думок є форум, там можна все, окрім звісно того що забороняється законодавством України.
На сайті ж усе доволі жорстко врегульовано: є можливість розміщувати твори і писати рецензії на чужі матеріали, відповідно й обговорювати зауваження щодо творів в межах рецензій.