«Було колись панували...» ха! Держіть мене семеро! Коли? Де? Хто пустив? От ви колись панували? Так-так ви, чого дивитесь як відомий персонаж на давно не нові ворота? Із цієї фрази можна залишити хіба що «було колись», та й то досить обережно.

Ми з вами де живемо? – У східній Європі, а таке враження, що у кам’яній ері застрягли та вилізти звідти досі ніяк не можемо. Кидала-кидала нас історія, вчила-перевчила – а нічого. Н-І-Ч-О-Г-О!!! Скільки б не повторювали – предмет ми не здали, та й досі на іспиті сидимо з самим страшним викладачем у комісії.

Колись дядько зі п’ятдесяти гривневої купюри сказав – «Біда України в тім, що нею керують ті, кому вона не потрібна». Розумний був дядько діло казав, доки сам не став на керуючу посаду. І так завжди з нашою «вишневою» країною. Тільки-но якийсь розумний стає на чолі війська українського – одразу тупіє. Наче трон міски сушить. А тільки-но злізе з цієї згубленої посади – знову розумний всіма любимий і шанований.

Може нас хто зачарував? Чи то назва так впливає. От кидає нас всю історію від крайності до крайності. Від «окрайни» до «окрайни». Патріотично – далі нікуди! І ходимо по світу, і пишаємося своєю крайністю, розуміючи що кусок краю застряг в одному місці і не пускає. А вам, любим, так би і витягти його, і яких тільки лікарів не відвідували – не виліковне кажуть і все! Край вам – повзіть на кладовище. Тільки за місце не забудьте заплатити.

Але справа не в тому! А в тому, що Україна і справді нікому не потрібна! Не тільки «партнерам», «сусідам» та «братам», а й самим українцям. У нас зареєстровано майже 150 політичних партій... От ви можете назвати хоча б половину? Ні то нереально... Ну хочаб назвіть точну дату свята Соборності, або дня козацтва...

Хоча ні! Козацтва не треба. Знаєте? – Добре. Але шароваршина настільки дістала, що хочеться блювати від національних каналів. Та від акцій на кшталт: «Шевченко або Леся Українка символ нації? Обирайте!...». Ви теж живете лише за шкільною програмою? Тоді вибачте, вам не сюди! Вийдіть і закрийте двері з тієї сторони!

Шкода! Шкода того, що ми згадуємо про свою національність лише з вдалого поштовху під зад нашими ЗМІ.