Жадання святості
Пастор — 26/01/2009 - 00:14
...В контексті проживання біля ануса буття
Не МЧС людей рятує а рефреймінг...
Я бачив дивний сон
Немовби наді мною стояли вороги
І шкірячи свої мерзенні рила
Сміялись гидко із моєй біди
А я хотів дістати крила
Злетіти стрімко догори
Вітрами керувати вміло
І в піднебесся там де ти.
Вселенська правда...
Колись всі зорі народила
Твоя там влада
Лишитись щоби ти перетворила
Мене на зірку теж
Далеку й тьмяну або чисту й білу
Красиву все ж
І оселитись там проміж зірок
І стати для когось світилом
Щоб десь колись під вечерок
Якийсь хлопчина-мотильок
Міг ткнути в мене брудним пальцем
Сказати відстань і що я зоря-гігант
Запудрити тій милій дівчині кінець кінцем
Маленькі мізки. Він тепер „атлант”.
Засунув врешті решт їй руку проміж ніг
Спасибі кажучи зорі. Ця дівчина його талан
Років на пів. І повалить на стіг
А я і тому буду радий потрібен бо
І живучи у найвідоміших ведмедів в хаті
Хоч там одна мала, інша стара і що?
Дівчата ж бо. Їм ласка теж не стане на заваді.
Світити людям тисячи років
Такого щастя знаєте не кожен...
Що там віки? Чи напрям руху токів?
Чи навіть світле пиво? Жоден...
А я був обраний...не кимось там. Собою!
Не кожен? Певно ж я із них
Із тих що кожен. З тих що штуки по три
В місцевості любій живуть і ні шиширх
Із тих що не один. А той мав розум гострий
Був славний, милий, всякий –ий-
Та я не він. І я лежав. Якби хто бачив як гордо я лежав!
Серед кружку тих злих, від чесності повій
Та ексклюзивних дистрибюторів обману і сконав...
Сконав? Ще ні. Вмирати було рано.
Рядків ще з десять я протримаюсь
А може й більше. Все одно не мало.
Зверху додаючи трагічності прогримало.
А я лежав і уособлював добро...
Мабуть ніхто не зміг би так!
Так віртуозно я уособлював добро!
Ні за мільйон ні за пятак.
Я се робив за просто так.
Мені не треба слави, грошей, бентлі
Чи з індонезії дівчат малих та свіжих,
Лишень щоб перед іменем писали Сейнт.
Жадати бути чесним і порядним як виявлялось
Вкрай.
Ну дуже просто...
егоїстично і жорстоко
Сладко було думати що ти не виріс гадом. Здавалось
Ніби в сраці я.
Вкрай.
Ну дуже просто...
далеко і глибоко
Лежав. Вони стояли. Перлись. Руки терли
Та не просив! Благати? Ні! Бо ж гордий
Танцювали. Скалічене лице. добро умерло
А на початку я хотів злетіти... рейс відмінили
Під смерть підводило травмоване коліно.
Мовляв сьому виною зламане шассі
Отож рукою гордо припіднявши з бруду рило
Так вимагає закон трагедії... Мерсі
Це кава? Ні мені без цукру. Що?
Аллах подасть...заплатить. а мені несила...
То все ж таки сконав не зна за що
Дух лишив це брєнне тіло доречі досить миле
Ні все ж таки червоний до лиця йому
Нехай скалічене нещадно
А все ж лице.Завжди буває й гірше.
Так кажуть люде. Постійно.
А натовп завжди має рацію
То ж дух у пояс уклонившись дякував
За те що вбили швидко. Грасиас!
І десь подівся а шукати ніхто не став.
Носи і бережи в собі надію, любу, вєру
Та знай мій друже завжди будуть люди
Веселі милі, а не ті, що тільки про карєру
Увага всім. Зараз ідея, думка буде!
Будуть завжди люди котрим на тебе байдуже!
На плюси ті що приведуть тебе у рай
То ж прись від себе і тихенько помирай.
І в цьому нарешті зробиш так щоб було зручно
Одразу всім.
Тобі.
Та їм.
Оце так сон... якийсь дурний
Тобі!
Не їм!
І знову на роботу....ці точки, кляті точки
...Хоч добре що не під коліном...