Безперервна гра
Любомира — 26/01/2008 - 00:20
Збірка: Проза
Життя – це безперервна гра: комбінація трагедій, комедій і драм.
На підмостках реальності трагедій та драм не злічити. У кожної свої обставини, свої головні та другорядні герої. Актори, тобто ми, переживають за власну роль більше, ніж за чужу. Чужа драма не зачіпає серце. Чуже горе не болить. Але успіх спектаклю залежить від спільної гри, від взаєморозуміння, і суперництву на сцені під час вистави немає місця.
Хтось грає неймовірно майстерно. Хтось – сугубо згідно з правилами, ні на крок не відступаючи від накресленого кимось сценарію. Хтось зовсім невміло, хоча щиро, веде свою гру. Аплодуємо, висловлюємо захоплення особливо хорошим акторам – тим, які зуміли переконати в дійсності свого спектаклю, їм хочеться сказати «вірю». Кажемо, і віримо насправді, забуваючи, що всього лише беремо участь у грі. Граємо на чужих почуттях, як хтось грає на наших. Використовуємо всі засоби, тільки б нам сказали таке бажане «Вірю». Але перша дія вже давненько закінчилася, минув антракт, і друга дія підходить до кінця. Спектакль завершується. Ще кілька фраз, лиш кілька слів, погляд, – фінал.
Довгождана свобода! Не треба мило всміхатися, бути привітним та люб’язним чи, навпаки, останнім негідником, залежно від ролі. Можна бути таким, як ти є, наодинці з собою, грати в театрі одного актора й не залежати від інших. На критиків – плювати! Вести свою гру за своїми правилами!
Але мине час, відновляться сили, і ми повернемося на сцену до інших, у командну гру. Прощаємося, утім ідемо не назавжди. Ми ще не раз зіграємо у великому спектаклі під назвою «Життя».