Частина ІІ. Пошуки.
Консуело — 22/01/2009 - 12:31
Так-от, вирішила якось старенька відьма записатися до психоаналітика.
Хатина переконувала її, що усі вони - шахраї і аферисти без дипломів,
проте бабуся наполягала на своєму.
І одного ранку, на тверезу голову, вбралася вона у свій найпросунутіший рокерський прикид, навела марафет,
взула воєнні черевики на товстій підошві і витягнула з комори байк.
Ви ж не думали, що вона справді полетить на мітлі, чи, - ще ліпше - поїде електричкою?
Ні-ні, громадський транспорт вселяв у неї непереборний жах.
- Ну, бувай, парнерко, - попрощалася бабуня з хаткою.
Хатина промовчала. Зовсім не тому, що не вміла розмовляти.
Просто вона ображалася на відьму.
А бабуся вже гнала на повній швидкості по лісовому бездоріжжю.
Вона могла б за мить опинитися в потрібному місці, жодного сумніву, просто їй подобалося гасати на мотоциклах і ковтати вітер.
Через кілька годин вона вже виїхала з лісу на шосейну дорогу.
І ще за годину - дісталася до міста, якого ми не будемо шукати на карті України, гаразд?
Бабусю було не впізнати. Вона виглядала, наче якась зірка шоубізнесу після десятків ліфтингів, ліпосакцій, імплантацій.
Звісно, це була тільки ілюзія, але хто зміг би відрізнити її від реальності?
Вулицями міста вона промчала, не звертаючи уваги на світофори і обурені вигуки перехожих.
Після лісової тиші - просто необхідно було трохи похуліганити.
В найближчому кіоску скупила весь асортимент журналів і газет, проте її цікавили тільки рекламні оголошення. Втім, наскільки вона могла оцінити, то більше читати там було нічого.
Нерозумно було шукати хорошого фахівця на жовтих сторінках, проте що їй залишалося робити?
Не в державну ж психіатричну лікарню йти, чесне слово...
Магів-цілителів вона відкинула відразу.
От би зловтішалася її хатина, побачивши співчутливі морди всіх цих ілхамів, надій, петровичів і т. д.
А бабусі був потрібен справжній лікар, з вищою медичною освітою і досвідом роботи.
Та, на жаль, жодне з оголошень не викликало в неї довіри.
Розчарована, відьмочка вирішила трохи погасати по місту і, мабуть, повертатися додому.
І раптом - щаслива випадковість - на одному з будинків помітила невелику чорно-білу вивіску.
Там йшлося про те, що високваліфікований доктор медичних і псхологічних наук, Професор М. приймає по вівторках і п"ятницях, з 10 ранку до шостої вечора.
Бабуся зупинила байк і заходилась щось вираховувати, тихо бурмочучи під ніс:
- Так, вовчі ягоди я збирала у понеділок, у вівторок - варила коноплі, в середу - весь день читала Стівена Кінга, вчора був четвер, отже сьогодні - п"ятниця.
Глипнула на сонце. Воно якраз показувало чверть на полудень.
- Ну що ж, стара... відвідаємо Професора М., раз уже приперлися в такий неблизький світ.
Далі - буде.