[сумний якийсь вірш]
Диво... — 8/01/2009 - 10:32
Головою не тільки об стіну,
Коли очі горять від утоми.
Полетіти у прірву пігулок,
Шукаючи штучну кому.
Жахатись власним бажанням,
Закрившись в собі. Зачинено.
Можете не приходити,
Просто запийте джином.
Гіркими труїтись мріями,
один на один із ворогом.
Дивитись в мутний акваріум
Із засмаженим коропом.
Читати книжки навиворіт,
Чекати „небесні хлябі”.
Твій погляд треба розбавити,
Він гострий, немов васабі.
Губити останні мелодії,
Скрипка, дзвоники, бубон.
Десь у закинутій хаті
Листами палити грубу.
Снігом вмивати вікна,
Встеляти шарфом підлогу.
Думати про минуле,
Молитись зимовому Богу.
Знати своє сьогодні?
Бити своє майбутнє!
Знаєш, втікай, моя люба!
Поки келих із ртуттю
Наповнився не по вінця.
Наповнився не тобою.
Годинник спішить відбити
Час божевілля і болю.
Годинник жалкує про втрачене,
Плаче у неба півкулю.
Вердикт на страту став жартом
Із вуст чужої зозулі.