А що ж тепер?
Ekaterina — 28/12/2008 - 12:44
Я хочу жити серед синьої блакиті
Над нескінченним запорізьким степом.
Я вірю і живу для України:
Вона моя – і іншої не треба!
Я хочу, щоб мої майбутні діти
Росли задля добробуту країни.
Я хочу твоїй усмішці радіти
Над невгамовним запорізьким степом.
І боляче нестерпно и до болю,
Так хочеться зітерти все до краплі,
Ми наче заблукали в чистім полі.
Болить, що ще я можу пам’ятати.
На жаль, ще пам’ятаю Україну…
Те, чим могла я гордувати.
А що ж тепер назветься батьківщина?
І хто навчив нас душу продавати?
За всі роки, століття і хвилини
Наші батьки змогли побудувати
Те, що я змалку називаю «БАТЬКІВЩИНА»,
А що ж тепер?...