Слова осклянілі...
Catya — 22/12/2008 - 03:02
Збірка: Картинна галерея
Слова осклянілі намистом розірваним
Упали і лунко стрибають бруківкою.
Весна витікає блакитною цівкою
Зі ржавої ринви - ноктюрном,зіграним
На нервах,фальшиво натягнутих струнами.
Твоє ж муркотіння істотно мертве -
процесії слів із фразами-трунами.
Скажи,ну навіщо мені твої жертви?
Ти ладен уже й на коліна впасти?
Останнім зусиллям глузливі посміхи
Старанно,як з тюбика м'ятної пасти,
Із себе тепер витискаю поспіхом.
Прикута до тебе.Пусти! - не сидиться,
І тисне нещадно шар атмосферний.
І котяться долу зі скринь фанерних
Розгублених днів дерев'яні вервиці.