Приїхали...
Ihor Zubrytskyi — 11/01/2008 - 01:50
Збірка: Лабіринти душі
Замурувати свідомість в стінку... От штука!!! Показувати... Сьогодні всі показують... О Боже, а в мене нема ж що показувати... Я піщинка в зоряній пилюці і літаю вві сні, коли вітер дме.
Розказувати? А що розказувати, самі лише де жа вю. Я це вже бачив, читав, чув, сприймав, відчував. Та й ви теж. Чи не так?
Я бачив, спав, чи ні, усвідомлював... для свідомості нема значення що спостерігати: сон чи яву.
Одного прекрасного дня мене і вас не стане і тут не допоможе жодна життєва позиція, жоден погляд чи релігія. Нас не стане, як не було міліони років до того. Задумайтеся, міліони років нас не було, а за якигось 50-70-80 ілюзорних моментів нас вже не буде.
Вже не буде.
Вже. Що це таке? Вже, це коли? Коли я це говорю... але ж воно зразу зникає, розчинається в минулому і ці слова ще певний час бринять в моїй свідомості нечітким спогадом, а далі видаляються, вирізаються і вмирають на цвинтарі зневажених моментів...
Нема що розказати, все вже виміряно і розмальовано, залишаються лише відтінки, та й ті обмежені і я вже відчуваю як пензель шкрябає об дно, нема кольорів, навіть сірий завершується...