...Було цікаво людям якусь мить:
Прийшли на небо глянути, води попить,
Дітей манили все до себе небеса:
Яка то височінь!.. Яка краса!..

Пілоти в небі творять піруети –
Це – аси, авіації художники, поети...
Та враз... Аврал! Літак паде й горить!..
Скільки залишилось комусь тоді пожить?!.

Безліч таких лежало у траві.
Ще не поховані, та вже і неживі...
Десь там собі лежала голова,
Десь там рука, десь палець, десь нога...

...Ну що ж... Попереду субота ще – й неділя;
Для них – уже скінчився часу лік...
У них вже не буде хрестин, весілля,
На це їх хтось за кадром – вже прирік...

Замість блакиті – в небі чорний дим,
Скільки надій тоді пішло із ним:
Дітей, онуків для батьків, дідів...
Хто ж кляте шоу те ось так провів?!.

...Зринає в пам’яті одразу Древній Рим,
І гасло “хліба і видовищ!” – разом з ним...
Чому так легко втратити життя?!
“Щось не згадав... Десь ризикнув... Якби ж знаття...”

Мертва статистика екранами біжить:
Ні, це не перша вже для світу така мить...
Та тільки знов у нас – сумний рекорд –
Для пісні літа – це фатальний був акорд.

Вкажи нам всім, о, Боже, чому так
Знаходять смерть? Який фатальний знак
Ми знехтували? Де хтось щось згубив?
Чому помер так той, хто майже ще не жив?..

...Вже скоро суд на ці питання відповість
Формально. Щоб згасити зовні злість,
Але однаково кричить душа:
Невже життя для військ – не варте ні гроша?!

Як це не так, то де тоді були
Оті, що так там літаки вели:
“Ану, лети іще туди! Давай-давай!..” –
Відтак – мовчанка... Хтось – відповідай...

Бо знов цікаво людям у цю мить...
Хтось другий рік від болю вже не спить...
Хтось втратив батька, сина, онуча,
А в когось просто за це все болить душа...

Авіашоу це – загибель без війни,
Криваве свято, бал екстрим-мани...
Чому все саме так відбулося у нас?!.
Який мені про це розкаже ас?!.

Володимир Василишин.

2003 рік.