Черговий травневий день... Сонячний... Він не передвіщував нічого особливого. Щоправда перед ним були довготривалі сумні і сірі дощові тижні. Може, цим він і відрізнявся від інших. Був жаданим і довгоочікуваним. Так і хотілося вийти на вулицю, посміхнутися яскравому сонечку і подякувати за його теплі промінчики, які зігрівали і пестили кожного.
Не втрималась і я...
Усміхнені обличчя перехожих, дитячий сміх, свіжа зелень дерев і різнобарв’я квітів – усе це переповнювало вулиці, проникало в кожний провулок, долітаючи до найпотаємніших закутків міста. На сонці грілися коти, муркотячи від задоволення. Бавились голуби у повітрі.
Раптом чую голос : “Сюди, сюди, іди сюди!” Озираюся, навкруги нема нікого. Іду далі. Знову голос : “Ще трішки, сюди!” Ніби нікого нема довкола. Дерева, калюжа, листок лежить неподалік... “Я тут, я тут, сюди скоріш!” Невже це..? Ні, не може бути! Калюжа? Але що, що хоче Вона від мене? Зазирнувши в неї, стає якось моторошно. Чому обрала саме мене? Раптом я відчула, як всередині мене щось обірвалось, ніби частини мене не стало. Стало якось ніяково і від тієї невизначеності страшно. Зазирнувши вдруге, помічаю щось незвичне. Боже, яка глибока ця калюжа – ціле море сліз! Як же Вона страждає! Така сіра, каламутна, яка негарна Вона, але яка прекрасна у неї душа. Адже за цією зовнішністю ховається Вона, справжня, чуттєва душа. Яка терпляча і мовчазна, ніжна і щира, бо для кохання теж створена Вона. О, яка жахлива і водночас прекрасна ця калюжа. Зазирнувши хоч раз в її душу, занурюєшся в глибини неземні, глибини пристрасті, жаги й почуттів. А Вона так прагне тепла і уваги...
Раптом упав у калюжу листок. Для нього це звичайна холодна вода. Як боляче і самотньо їй стало. Озирнувшись навколо, захотілось закричати, але щось стримало, щось всередині не дало цього зробити.
Спостерігала ще довго я за життям її, наповненим зла і журби. А люди все проходили й проходили повз неї, веселі і безтурботні. І для всіх ця калюжа – просто бруд без життя і серця. І ніхто не зумів з гордістю сказати : “Так! Вона серед нас! І багаті в неї серце і душа!”
А люди все проходили й проходили повз цієї калюжі, сірої і брудної каламуті сліз...
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 8.00