Зима Землі (ЗЗ) – (33)
Володимир Василишин — 26/11/2008 - 21:41
Конкурс: Сатиричний аперитив
Зима прийшла геть зовсім ненароком –
У жовтні, коли осінь золота,
Крокуючи широким білим кроком,
Укривши снігом древо від хреста.
Зима іще не дзвонить у фанфари,
Іще далеко дуже Миколай,
А сніг уже закурює геть фари,
А крига укриває водограй…
Не вся, що скошена,- у засіках пшениця,
Котельня в місті теж працює де-не-де,
А вулицею віє хурделиця:
Зима іде. Хоч несподівано, та йде.
Ніхто і справді вже не зна, що буде завтра,
Вже справді несподівана зима –
Та ми старе все вторимо, мов мавпи,
В нас геть ориґінальності нема.
Ідіотизм із покоління в покоління
В нас переходить, наче дальтонізм,
Чи СНІД, чи ще якесь лихе насіння –
Й нас змушує чинити мазохізм
В його найгіршому і крайньому пориві,
В найгіршій формі, де найгірший результат –
На Щекавиці, а чи, може, на Хориві
Самі на себе ми вчиняєм атентат.
І ця зима – геть зовсім ненароком –
Морозить нас у крижані стовпи,
Щоб далі не ступили ми – ні кроку,
А землю вкрили всюди крижані струпи,
Які не згоять жодної тут рани,
Бо в них – регенерації нема…
Не дай же, Боже, щоб так швидко й рано
До нас прийшла ця несподівана зима.
Володимир Василишин.