Час іще є?
Консуело — 18/11/2008 - 16:28
- Час іще є - заспокоїла себе молода жінка, штовхаючи червоного возика поміж довжелезними рядами миючих засобів, солодощів, ялинкових прикрас, йогуртів у яскравих пляшечках і в скромніших паперових пакетах, між полицями апетитних м"ясних виробів, між великих зеленкуватих аквіріумів з живою рибою, між сотнями інших, не менш спокусливих вітрин...Ця гастрономічна розкіш коштувала дуже дорого, а ще ж стільки всього слід було купити... Їхній п"ятирічній донечці важко буде пояснити, чому подарунків у неї менше, аніж торік. Гіперермаркет - як декороване склом і пластиком божество - не відпускав нікого просто так, вимагаючи жертвоприношення. Наближалося Різдво, але насправді вони вже давно забули, ЩО означає це слово. Тільки діти - і то не всі - могли б зрозуміти, напевно, якби знайшовся хтось, щоб пояснити їм... Жінка поспішала, не дослухаючись до стривоженого голосу всередині, який, можливо, хотів її попередити про щось...
- Час іще є - вона була переконана, що встигне підготуватися до Різдва як слід, не зганьбить свого чоловіка перед колегами, які напросилися в гості.
- Час іще є, - сказав банківський службовець у комфортабельному офісі -- поверхом вище -- знервованому клієнту, який збирався закрити рахунок. Хтозна, навіщо таким дивакам взагалі потрібні гроші, та ще й настільки колосальні. Службовець всіляко намагався відмовити миршавого на вигляд чоловічка від задуманого ним кроку, адже він, у світлі останніх фінансових катаклізмів, суперечив інтересам компанії. А це, в свою чергу, загрожувало його власному перспективному підвищенню, яке от-от мало відбутися. Але обшарпаний чоловічок був непохитним.
Мабуть, ці гроші - усе, що в нього є, - подумав клерк. - хоче перестрахуватися, може золота прикупити... Зітхнувши, він просягнув клієнту купу різних паперів, що вимагали заповнення.
- Час іще є, - клерк сподівався, що закінчить марудну тяганину досить швидко і встигне на вечірній сеанс у віртуальний зал симуляції реальності.
- Час іще є, - прошепотів чоловік у чорному камуфляжі, розпластавшись на даху цієї ж споруди, яку недоброзичливці інколи називали Вавилонською вежею. Він терпляче вичікував, притуливши до ока суперсучасний ультразвуковий приціл рушниці, модифікованої за його власним проектом, - ідеальне знаряддя дистанційованої ліквідації, без жодних неприємних наслідків для виконавця. Ліниво глянув на годинник. Професіоналу такого високого рівня не годилося гарячкувати. За те йому і платили такі шалені гонорари. В шлунку замлоїло від голоду. Можна було б прихопити бутерброд, але він ніколи не дозволяв собі відволікатись, не довівши роботу до завершення. Нічого... Потім він замовить розкішну вечерю в улюбленому французькому ресторанчику: теляча печеня під білим соусом, креветки, полуниця з вершками, хороше вино. Тільки об"єкт чомусь невиправдано запізнювався...
- Час іще є - повторив кілер і, повірте, зовсім не хвилювався при цьому.
Час іще є - мовив високий худорлявий юнак, риси якого видавали арабську кров. Завдання, що поставила перед ним Родина, мало бути виконаним до завершення робочого дня, інакше втрачало будь-який сенс. Він сів за штурвал пасажирського літака, яким керував уже два роки, працюючи другим пілотом солідної авіакомпанії. Баки були повні пального, хоча сьогодні рейс буде недовгим. Шассі відірвались від злітної смуги, машина поволі набирала висоту. Юнак молився впівголоса, благаючи Всевишнього про останню милість - швидку і безболісну смерть.
Тут, в кабіні порожнього літака, він міг зізнатися собі, що страшенно боїться. Фанатична віра у власну правоту кудись щезла. Натомість він відчув, що хоче жити, так сильно хоче жити, адже йому ще стільки всього треба було зробити, спробувати... Та занімілі руки міцно стискали важелі керування. Літальний апарат упевнено прямував до свого останнього пункту призначення.
Вавилонська вежа буде знищена. Тисячі язичників, які вперто називають себе християнами, за мить опиняться в обіймах шайтана. Хай здійсниться воля Аллаха!
Літак врізався у стіни найвищої світової споруди, що стала символом людського розуму і майстерності. Пролунав неймовірної потужності вибух, стіни з жахливим тріском почали обвалюватися додолу.
- Час настав - ще встиг повторити молодий араб перед тим, як розжарене залізо кабіни прохромило його череп.
Полум"я пожирало будинок з пекельною швидкістю. Багатотисячний крик лунав моторошним унісоном кілька хвилин, потім - аж надто швидко - все почало затихати. Коли пожежні гелікоптери і галасливі помаранчеві вантажівки прибули на місце катастрофи, рятувати вже було нікого, окрім кількох десятків щасливчиків, які перебували на двох-трьох нижніх поверхах і відбулися переляком та парою подряпин.
Залишалося рівно вісім днів до Нового, дві тисячі двісті тринадцятого року...