Маленька казочка про любов
Аніта — 30/10/2008 - 21:05
Такий звабливий, безтуроботністю своєю та відкритістю схожий на дитя, бо тільки діти справді щирі в своїх почуттях. Хіба ж для щастя багато треба? А можливо в кожного щастя своє? Різного кольору, різного смаку... Приємно на світанку вигріватись з тобою на сонечку, ділитись крапельками вранішньої роси. А чи є там життя за горизонтом? Яке воно? Світле? Для нас завжди тепло та сонячно, можливо того що не знаємо зимової прохолоди. Відчуваєш як стукає моє сердечко? Ми такі різні, але не можу не любити тебе, у нас не буде зими, ми завжди будемо разом! Я не сумую, любий, що ти!
Пам’ятаєш наш перший вальс? Шелест осінніх трав, чарівна мелодія створена вітерцем, сонце закочувалось за обрій, душа переповнювалася почуттями... Так, ти чарівний. А якого кольору наше щастя? Веселки? Так, ти як завжди правий. Щастя воно ж не може бути однотонним, білим чи чорним, ні. Щастя кольору веселки. А смак? Яке на смак воно наше щастя? Ні не кажи, я знаю. Смак нектару.... Напій Богів. Солодко-терпкуватий смак нашого щастя. Я все мрію коли зможу з тобою побувати на тому чарівному озері, про яке ти завше розказуєш з таким захватом. Поколихатись на сріблястих хвилях... Мій чарівний листочку, мій душевний друг, мій маленький веселику ми обов’язково з тобою побуваємо на озері. Ти мій осінній красень, кленовий листочок, а я твоя Осінь...