Не сказане
Диво... — 27/10/2008 - 21:00
Збірка: 1+1=1
Дай мені ліцензію брехати –
Шоколадом піняться вуста –
Ти не міг мене такою знати!
Ти не міг побачити мій старт!
Монополія на те, щоб серце жартом
Проколоти голкою жалю.
Монополія – казати правду.
Вже тебе про неї – не молю...
30 срібних. Ти не особливий –
ти продав мене в гарем життя.
Полетіли зграями у вирій
Всі слова кохання навмання!
І тим склом під прогорілого джему
Ти здійснив нечувану наругу –
Ти порізав віру в неможливе!
Джем запікся кров’ю твого друга...
І нахрапом – ніби від чужої :
„Ти не янгол. Ти така ж – як я!”
Ти мене не знаєш, мій герою.
Не розгледить бісеру свиня?
Хай ти граєш пастуха-орфея,
Я хотіла правди... І без суду!
Ти жбурнув : Суди вже, моя люба!...
Хай ти Велес.
Ну а ми – лиш люди!