Лялька на ім'я Потороча
Консуело — 16/10/2008 - 14:58
- Мультики роблять погані сни.
- Що ти кажеш, сонечко?
- Мишка втікає, але не завжди... Не сьогодні.
- Яка мишка?
- Джеррі, звісно. ти що, не дивишся мультиків?
- А-а, мультяшки. Тобі, мабуть, варто менше часу проводити біля телевізора.
- Погані сни, страшні. Мишку потягнуло в підвал.
- Том потягнув?
- Нііі, Том ніколи не приходить. Підвал його лякає.
- Він тобі не сниться?
- Сьогодні він помре.
- Том?
- Не Том. Тато.
- Не жартуй так більше. Це погано. Погано лякати дорослих.
- Недобре, так.
- Чому ж ти це робиш?
- Давай подивимось мультик.
- Тобе вони тривожать. Ліпше я почитаю.
- Гаразд. А можна про Попелюшку?
- Звісно. Зараз знайду книжку.
- Глянь отам, у шафі.
- В тебе стільки іграшок... О, Барбі... Вона - принцеса?
- Ні. Потороча.
- Хто?!!!
- Вона так каже. Але я думаю, насправді вона - щось гірше.
- Тобі подобається мене лякати? Погана дівчинка. Я все розкажу таткові.
- Не думаю.
- Лягай вже спати. Не хочу більше з тобою розмовляти.
- А як же Попелюшка? Без неї я не засну.
- От мала шантажистка... Де твоя книжка?
- А ти просто розкажи. Мабуть, вона її вкрала.
- ?????
- ну, та ж Потороча... Забрала книжку. Вона не любить Попелюшки. Каже, що тій все дісталося на дурняк. Я не знаю, що це означає, але так вона каже.
- Потороча зла?
- Потороча вб"є Попелюшку. Вона каже, що це дуже просто. Ніхто ж насправді у неї не вірить.
- Ти - фантазерка. Слухай казку.
- Я хочу спати. Добраніч.
В дитячій тихо зачинилися двері. За хвилю - зашумів душ. Цієї ночі його ніхто не вимкнув.
Так просто послизнутися на новенькій кахельній підлозі, аж надто просто... І зовсім не обов"язково комусь думати, ніби ти можеш бути до цього причетна.
Особливо, якщо насправді у тебе ніхто не вірить.
Опівнічне шосе було порожнім, просторим. Свіжозалите асфальтове покриття робило дорогу зовсім, майже по-європейськи, легкою, швидкість приємно лоскотала нерви. Авто слухалося кожного доторку пальців, він почував себе напівбогом, летів, розтинаючи вогкий туман вересневої ночі потужним сяйвом фар. Тепер йому є до кого поспішати. Вдома чекає жінка, яку він любить і яка вміє любити його. Все просто. Втомлене серце так бажало цієї простоти, йому вже довіку вистачить всілякої чортівні, наковтася... Він бачив дещо з того, що сховане у темряві. І густа сивина у волоссі здорового тридцятилітнього чоловіка - мабуть найменш вагомий наслідок того, що він пережив протягом попередніх п"яти років - років щасливого подружнього життя з Демоном, найкрасивішим і найжаданішим Демоном, який народив йому дитинку, його єдину кохану донечку і однієї місячної ночі сконав у нього на руках, уражений в своє чорне серце освяченою срібною кулею Мисливця. Задумавшись, він не помітив, коли на дорозі з"явилася невиразна темна постать, невисока і якась аж надто тендітна... Занадто, несподівано близька, ніби просто виринула з туману перед його очима.
Різко скрипнули, аж ніби заголосили гальма... ніби збагнули, що він більше ніколи не злетить над нічним шосе, поспішаючи додому.
- Добра Бозю, дай мені гарні сни, найгарніші сни. І скажи мамі, що я її люблю. Не слід йому було приводити оту. Добра Бозю, я буду дуже-дуже хорошою, хай мама не гнівається.