Соляріс
Ihor Zubrytskyi — 17/09/2008 - 17:30
Автор: Станіслав Лем
Назва видання: Соляріс
Видавництво: Кальварія
Рік видання: 2005
Рік першого видання: 1961
Велетенська думаюча планета… Люди – не самі у космосі… Довгожданий контакт… Але нема розуміння. Космос – це не «Startrаck» чи «Вавілон», де все існуюче охоплене людською жадобою завоювань – це велетенська дивовижна безодня, де невідомо на що можна натрапити.
Контакт, але нема розуміння. Є страх. Планета сприймає спогади людей і відтворює найяскравіші. В кожного вони свої, переважно – погані. Крісу (головний герой) пощастило найбільше, до нього приходить його колишня кохана, що вчинила самогубство. Кріс навіть закохується в неї, вона краща за земну, бо сформована із спогадів про образ який утворився в голові у космонавта, а ілюзорний образ завжди кращий.
Та на жаль, фантоми – не люди. Соляріс неправильно розуміє дослідників. Під кінець роману люди за допомогою складного експерименту, задіявши передові досягнення науки і Крісову свідомість таки змогли передати океану надійнішу інформацію про людей і Соляріс припинив пересилання гостей.
Твір справедливо вважають класикою світової фантастики, а якісний переклад Дмитра Андрухова ще більше покращує сприйняття твору.
- Ввійдіть, щоб залишити коментар