Збірка: Філософія щастя
Ти з такою легкістю плюєш мені в душу, що хочеться зірвати всі ярлики, які понавішувала на тебе, нарешті зрозуміти, що вони – вермішель, яку сама понавішувала на свої вуха.
Інколи злюсь на тебе, слава Богу, не ненавиджу. Не навчило ще життя. Хай і не починає. Хоча ти тут взагалі ні при чому. Злюсь насправді на себе. Чому твоя холодність так ранить мене? От що викликає злість.
Не хочу відчувати болю. Я – щаслива людина, найщасливіша у світі. Для мене не існує слова «болить», то лише примара. Але чому вона так нахабно вривається у теперішнє, тільки побачу твої байдужі очі?
Я не кохаю тебе. Не тому що обманюю чи переконую себе в цьому, просто не кохаю. Кохала б – давно померла, а так живу. Не просто існую, а живу справжнім життям, яке тобі навіть і не снилося. А серце стискається від думки, що ти не такий щасливий, як я. Щиро бажаю тобі його. Не тому що хочу зіграти роль янгола, просто мені ще болить твій біль. Можливо, тому так ранять твої збайдужілі очі, що вони байдужі не тільки до мене, а до чогось більшого.
Я боюся наших зустрічей. Вони вводять мене у меланхолію. Це небезпечне відчуття. Воно зупиняє життя. Я ж гонщик, завжди лечу на найвищій швидкості. «Стоп» - для мене, як хвороба. Вже не вмію зупинятися. Примусова зупинка завдає болючі рани.
Я хочу бути щасливою, тому мушу оминати твої стежки десятою дорогою, досі боюся нещасних людей.
Якби ж зустріти тебе без страху, щасливим, щоб наші зустрічі більше не завдавали болю, лише викликали посмішку. Якщо ж ні, не хочу більше тебе бачити, чути, думати. Наші дороги – паралельні. А колись це був мій найбільший страх, зараз байдуже.