На роздоріжжі милості й нещирості
Лана Петренко — 16/09/2008 - 21:54
Нічний міський асфальт у світлі ліхтарів
Пронизує похмурістю. Людська нещирість
Вбиває залишки мелодії вітрів,
Що шепче про добро й живу, не зниклу милість.
Закутуюсь в тепло пальта, та не сховаюсь
Від ницості людського роду. Де ми? Що ми?
Навіщо закриваємось? Не намагаюсь
Хоч якось щось змінити і позбутись злоби.
Почався дощ, і спохмурніло синє небо,
Його журба — моя журба. Лунає пісня.
Любові гімн? - Жебрачка на дорозі грубо
Співає. Господи, прости — вона не грішна.
На роздоріжжі милості й нещирості
Спинюсь. Міський нічний асфальт блищить росою -
Слізьми небес і тугою. Незримості
Не викоренити та не скропить водою.