Збірка: Відверте
Чи бачиш, мій любистку, на очах
Тремтять пекучі, мідні сльози?
Чи бачиш, на щоці моїй горить
Гіркий струмок води і мерзне на морозі?
Холодна самота мене вбива,
Перетворя на лід солоні краплі,
Моя любов-примара так рида,
Так мучиться, немов пала у пеклі.
Коли ти спиш, а за вікном гримить,
І блискавкою розтинає небо,
Це у мені любов болить,
Вона кричить. Коли мовчати треба.
Не у розмай-траві, і у терпкій малині,
Не серед квітів і метеликів вона,
Не пахне медом і без кольору калини,
Без смаку виноградного вина…
Блукає у подертому лахмітті
І тулиться до вуличних котів,
Моя любов, єдина в світі,
Шука тебе, щоб ти її зігрів.
Вона бажає вмерти у обіймах,
Віддать останній подих лиш тобі,
Та знаю, без стаждання в думах,
Загину від пориву почуттів…