Тут можливі покращення, здається...
Ostap_Koza — 4/12/2021 - 02:45
Ха. Це дивний та унікальний текст. Мені здається, що так виставлено було би ліпше...
Він малював портрети
на тлі дощу та листя
що падало зі старого клену
малював і жив на горищі
в майстерні, що пропахла
олійними фарбами
милувався обличчями натурниць
і пастельними барвами.
Він любив синьооку дівчину
називав її Глорія
вона була його Музою
неперевершено гарною.
А вона кохала художника
молодого й чорноокого
І була їх любов
наврочена ворожкою ясновидною.
Та одного дня непогідного
принагідно зайшла розлучниця
жінка ставна та багата
й заходилася настирливо
собі замовляти портрет.
Хотіла виглядати молодшою
та щоби на тлі неба
а про ціну сказала
"Про це хвилюватись не треба".
Малював професійно юнак-художник
вкладав у роботу душу
і часу не мав для Глорії
казав: "Закінчити мушу".
Сумувала дівчина, мучилась,
Заглядала в віконце мезоніну
там світло горіло ночами
І було їй чомусь моторошно.
А зранку з будинку виходила
щаслива русява жінка
і радість румянила щоки
і очі світились іскрами.
Портрет успішно закінчений
взяла вона, запакований
І більше художника Глорія
не бачила
вікно було
загратоване.
Він жив із тією жінкою
в дорогому готелі "Асторія"
Така ось історія
сталася в будинку на
сьомому поверсі.
Там щастя було покинуте
поряд з засохлими фарбами
Там на портреті
Глорія
плакала разом з дощем.
- Ввійдіть, щоб залишити коментар
- Подивитись предмет рецензії.