Котиться день
Марко Пазиняк — 2/03/2015 - 01:15
І згубно котиться день,
Щоб знову стати ранком.
Сонце зробить з тебе мішень,
Яку зустрічатимеш ґвалтом.
Сідий-пресідий ворог заклятий,
Без відома горло стиснув.
Минулим по серцю з'їздив, завзятий,
А ти його просто забув.
Тримайся подалі душевних історій,
Сам собі художник, сам собі талант.
Ти не фантазія чужих апріорі,
Власного таєнства дужий атлант.
На кожну голову море отрути,
На кожен вдох — туберкульоз.
І вади хотілося б комусь збути,
Але це твій метаморфоз.
І згубно котиться день,
Щоб знову стати ранком.
Сьогодні вцілів останній ген,
Історії нашої, ставши уламком.