Притча про самотність
Василь Патяник — 4/10/2013 - 22:14
Про самотність
Двоє людей кохали одне одного до бестями. У полоні пристрасті вони не бачили нікого. Йому потрібна була тільки вона, а їй потрібен був тільки він. Так пройшло багато місяців. Вони зустрічалися, міцно обіймаючи одне одного, гарно проводили час, в неділю виходили гуляти міськими вулицями, їли морозиво, він сміявся як вона необачно доторкалась носиком до морозива, і на ньому залишалась маленька кругла цятка. Він милувався як вона розчісує волосся, він не міг пояснити чому, проте йому це подобалось. Він милувався нею, коли вона спить, ніжно-ніжно доторкався губками до її тіла, з кожним днем розуміючи, що вона потрібна йому все більше і більше. З кожним днем його кохання зростало та ставало все більш міцнішим. Кожного дня він розумів, що не може жити без неї, що, у випадку їхньої розлуки, життя для нього втратить будь-який сенс.
Взимку вони гралися в сніжки, нерідко вона закопувала його у сніг, потім, почекавши трохи викопувала, він витрушувався єхидно до неї посміхаючись, миттю підбігав до неї, брав на руки і кидав у купу снігу, а потім ще й сам стрибав зверху, чомусь завжди опиняючись з боку від неї. Потім брав трохи снігу в руки і намивав ним її щоки, які від цього ставали червоними і кумедними.
Коли вона хворіла, він купував фрукти, робив з них фреш, а також ходив в аптеку за ліками. Йому якось вдавалося лікувати її за один вечір. Наступного дня вони вдвох виходили на вулицю гуляти. Вона ловила його за руку і вони повільно ходили по знайомих місцях. Перехожі мило спостерігали за їхньою ходою, вважаючи, що вони вже молода сім’я. та вони тільки зустрічалися…і до безтями кохали одне одного. Вона завжди змерзала в ручки і він грів їй долоньки та пальчики. Бувало, що він теж змерзав у вушка, тоді вона знімала рукавички і руками гріла їх.
Їм так добре було разом і здавалося, що ця казка ніколи не закінчиться. Проте, на все свій час. Час любити і час прощатись. Він відчував це швидше ніж вона. Але він постійно відганяв ці думки від себе, вважаючи, що таке не може статися. Нажаль, це був початок кінця. Вона почала перекладати на інший день їхні зустрічі, вона часто не брала телефон і він не міг дозвонитись. Так продовжувалося досить довго і він не хотів розуміти, що це відбувається з ним, хоча знав це. Одного разу йому на телефон прийшло повідомлення: «Давай залишимось друзями. Я не можу так більше. Ми стали занадто чужими». Після цього повідомлення життя однієї людини перетворилось на існування, основний зміст якого складає пустота світу, пустота душі під назвою – самотність… © Василь Патяник